Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА (доповідач), Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,
за участі уповноваженого представника Громадської ради доброчесності Ореста БУМБИ,
розглянувши питання щодо відповідності судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича займаній посаді,
встановила:
Стислий виклад інформації про кар’єру та кваліфікаційне оцінювання судді.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 18 жовтня 2013 року № 570/2013 Рудика І.В. призначено на посаду судді Голосіївського районного суду міста Києва строком на п’ять років.
Рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18 року призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В.
Рішенням Комісії від 06 лютого 2018 року № 13/зп-18 визначено дату проведення іспиту в межах процедури кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді.
Рішенням Комісії від 23 квітня 2018 року № 91/зп-18 затверджено результати першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит», складеного 14 березня 2018 року, зокрема судді Рудика І.В., та допущено його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
Рудик І.В. пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої, соціальної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Під час проведення 11 вересня 2018 року із суддею співбесіди Комісією встановлено, що ухвалою Другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 липня 2018 року № 2374/2дп/15-18 відкрито дисциплінарну справу стосовно Рудика І.В. за результатами попередньої перевірки дисциплінарних скарг Фролової О.Г.
Оскільки на день проведення співбесіди розгляд дисциплінарної справи не завершено, Комісією ухвалено рішення від 11 вересня 2018 року № 1520/ко-18 про зупинення кваліфікаційного оцінювання судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. до вирішення Вищою радою правосуддя відкритої стосовно нього 23 липня 2018 року дисциплінарної справи.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193-ІХ (набрав чинності 07 листопада 2019 року) повноваження членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України припинено.
Повноважний склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів України сформовано 01 червня 2023 року.
Згідно з протоколом повторного розподілу між членами Комісії від 17 січня 2024 року доповідачем у справі визначено члена Комісії Богоноса М.Б.
Рішенням Комісії від 30 липня 2024 року № 115/ко-24 кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. поновлено та продовжено зі стадії (етапу) «Дослідження досьє та проведення співбесіди».
З метою оновлення даних, що містяться в суддівському досьє, Комісією в межах повноважень надіслано запити до таких органів державної влади: Державної прикордонної служби України, Офісу Генерального прокурора, Національної поліції України, Державної податкової служби України, Служби безпеки України, Київського міського
територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, Комісія звернулась з запитом до Державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо надання інформації стосовно судових рішень, ухвалених суддею Голосіївського районного суду міста Києва Рудиком І.В., які оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень з порушенням строків.
У відповідь на запити отримано інформацію стосовно судді, яку долучено до матеріалів досьє.
Співбесіду із суддею призначено на 28 листопада 2024 року, однак розгляд питання не відбувся у зв’язку з клопотанням Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) (вх. № 31 кп-273/18 від 28 листопада 2024 року) про перенесення засідання через необхідність додаткового часу для аналізу інформації щодо судді та прийняття рішення.
Рішенням Комісії від 28 листопада 2024 року, занесеним до протоколу засідання, задоволено клопотання ГРД та відкладено розгляд питання на іншу дату.
Співбесіду із суддею призначено на 16 січня 2025 року.
На адресу Комісії 16 січня 2025 року надійшов висновок ГРД про невідповідність судді Рудика І.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 16 січня 2025 року. За клопотанням судді розгляд питання відкладено.
Співбесіду із суддею призначено на 18 березня 2025 року. До Комісії 14 березня 2025 року надійшло клопотання Рудика І.В. про відкладення співбесіди на іншу дату у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю. Усним рішенням Комісії задоволено клопотання судді та відкладено розгляд питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання Рудика І.В. на відповідність займаній посаді на іншу дату.
Співбесіду із суддею призначено на 07 жовтня 2025 року. Комісією у складі колегії 07 жовтня 2025 року проведено співбесіду із суддею Рудиком І.В., досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали. Протокольним рішенням Комісії в розгляді питання оголошено перерву до 21 жовтня 2025 року та вирішено витребувати в Рудика І.В. додаткові пояснення та докази, які їх обґрунтовуватимуть.
Розгляд питання про дослідження досьє, проведення співбесіди та визначення результатів кваліфікаційного оцінювання судді Рудика І.В. на відповідність займаній посаді продовжено 21 жовтня 2025 року.
Рішенням Комісії у складі колегії від 21 жовтня 2025 року № 99/ко-25 визначено, що суддя Голосіївського районного суду міста Києва Рудик І.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 674,375 бала.
Питання щодо відповідності судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. займаній посаді внесено на розгляд Комісії у пленарному складі.
03 грудня 2025 року Комісією у пленарному складі проведено співбесіду із суддею, під час якої обговорено рішення Комісії, ухвалене у складі колегії, висновок ГРД, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали.
Стислий виклад висновку Громадської ради доброчесності.
В основу висновку ГРД про невідповідність судді Рудика І.В. критеріям доброчесності та професійної етики, який надійшов на адресу Комісії 16 січня 2025 року, покладено такі аргументи.
1. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником неупередженості та сумлінності.
Суддя допускав поведінку, яка призвела до істотних порушень правил процесу (підпункти 3.3, 3.9 пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17 суддю Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Суд встановив, що суддя не вжив заходів щодо самостійного врегулювання конфлікту інтересів, відмовив в задоволенні заяви адвоката про відвід та не заявив самовідвід. ГРД зазначає, що суддя розглянув справу, у якій адвокатом була його знайома та дружина іншого судді Голосіївського районного суду міста Києва, з яким суддя перебував в особистих, дружніх, а надалі неприязних відносинах.
Згодом Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності за скаргами адвоката та Генерального прокурора. Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила:
- суддя проводив судові засідання без належного повідомлення представників потерпілої сторони; суддя провів допит підсудного та долучив нові докази без участі потерпілої сторони; суддя ігнорував заяви про відвід та доводи сторони про можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним із учасників справи;
- суддя не навів мотивів у судовому рішенні у справі за статтею 130 КУпАП, з яких він проігнорував відеозапис, який нібито свідчив про керування особою транспортним засобом, водночас закрив провадження у справі за відсутності події та складу правопорушення.
2. Суддя не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником законності джерел походження прав на об’єкти цивільних прав.
У досьє та поясненнях судді відсутня переконлива інформація про джерела походження ліквідного майна (підпункти 4.9, 4.10 пункту 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року).
У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Декларація), за 2019 рік суддя вказує, що особа, з якою він спільно проживає, але не перебуває у шлюбі – ОСОБА_1, 23 жовтня 2019 року набула у власність квартиру площею 104 кв. м у місті Києві вартістю 1 100 000 грн. Згідно з даними суддівського досьє та Декларації за 2019 рік дохід судді та ОСОБА_1 становив 1 376 454 грн.
Крім того, ГРД зазначає, що розмір заощаджень, задекларованих суддею станом на 31 грудня 2018 року та 31 грудня 2019 року, залишився незмінним – 10 000 дол. США у готівковій формі.
Проаналізувавши спосіб життя судді та членів його сім’ї у 2019 році (кількість членів сім’ї, систематичні закордонні подорожі, задокументовані видатки тощо), ГРД ставить під сумнів достатність коштів, отриманих із законних джерел, на його забезпечення.
ГРД просить врахувати, що суддя у 2019 році тричі був за кордоном, ОСОБА_1 чотири рази подорожувала за кордон. Також у користуванні та власності судді та ОСОБА_1 було чотири автомобілі та об’єкти нерухомості, які потребували витрат на обслуговування.
З огляду на це ГРД виснує про обґрунтований сумнів у законності джерел походження коштів на купівлю вказаної квартири.
Джерела права та їх застосування.
Згідно з пунктом 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п’ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри», та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
Відповідно до рішення Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2020 року (справа № 200/9195/19-а) із запровадженням судової реформи та набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» для утвердження незалежності судової влади, зокрема, шляхом її деполітизації, для посилення відповідальності судової влади перед суспільством, а також для запровадження належних конституційних засад кадрового оновлення суддівського корпусу було запроваджено необхідність проходження суддями кваліфікаційного оцінювання. Запровадження кваліфікаційного оцінювання суддів було зумовлене істотною метою, що полягала у відновленні довіри до судової влади в Україні. Зміни, запроваджені в судовій системі України у зв’язку з її реформуванням, були схвалені світовою спільнотою, у тому числі Венеційською комісією (пункти 98, 99).
Отже, функціонування судової влади, до складу суддівського корпусу якої входять судді, які не відповідають критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності, є таким, що не відповідає зазначеним очікуванням суспільства та фактично ставить під загрозу інтереси національної безпеки, громадського порядку та захист прав і свобод людей. Іншими словами, кваліфікаційне оцінювання суддів на відповідність (невідповідність) займаній посаді є необхідним у демократичному суспільстві та відповідає нагальній суспільній потребі.
Водночас Комісія зважає і на те, що навіть у разі, коли втручання у приватне життя здійснюється відповідно до закону, відповідає легітимній меті та є необхідним у демократичному суспільстві, встановлення невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності має своїм наслідком звільнення з посади, що є доволі серйозним заходом, який може бути застосовано до особи. Однак на відміну від дисциплінарного провадження процедура кваліфікаційного оцінювання не має шкали вибору покарань, що обумовлено своєрідністю цієї процедури. Отже, застосування такого заходу, який негативно позначається на приватному житті судді, вимагає пошуку справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом та правом судді надалі займати посаду.
І хоча Комісія виходить із презумпції, відповідно до якої суддя відповідає критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності як особа, яка згідно з Бангалорськими принципами поведінки суддів за родом своєї роботи вважається гарантом верховенства права, ця презумпція є спростовною, а рівень такої відповідності підлягає з’ясуванню у процесі кваліфікаційного оцінювання судді.
Процедура кваліфікаційного оцінювання на відповідність судді займаній посаді є одноразовою процедурою, спрямованою на перевірку відповідності всіх суддів критеріям компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), професійної етики та доброчесності з метою відновлення та підвищення суспільної довіри до судової влади в Україні, і проводиться за правилами кваліфікаційного оцінювання суддів. Ця процедура, як вже зазначалось вище, була запроваджена у відповідь на ймовірну присутність в судовій владі некомпетентних та недоброчесних суддів.
Відповідно до частини дев’ятої статті 69 Закону кандидат на посаду судді відповідає критерію доброчесності, якщо відсутні обґрунтовані сумніви у його незалежності, чесності, неупередженості, непідкупності, сумлінності, у дотриманні ним етичних норм, у його бездоганній поведінці у професійній діяльності та особистому житті, а також щодо законності джерел походження його майна, відповідності рівня життя кандидата на посаду судді або членів його сім’ї задекларованим доходам, відповідності способу життя кандидата на посаду судді його попередньому статусу.
Згідно з частиною першою статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
Пунктом 124 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 жовтня 2023 року № 119/зп-23, зі змінами) (далі – Регламент), визначено, що рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідність судді займаній посаді), за наявності висновку ГРД, приймається Комісією у пленарному складі згідно з абзацом другим частини першої статті 88 Закону. Відповідно до пункту 126 Регламенту в засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом, висновок ГРД, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.
Пунктом 128 Регламенту передбачено, що за результатами засідання у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, Комісія ухвалює одне з таких рішень:
- про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (відповідності судді займаній посаді);
- про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді (невідповідність судді займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді з посади).
Пунктом 34 розділу ІІІ «Порядок проведення кваліфікаційного оцінювання» Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами), передбачено, що рішення Комісії, ухвалене за результатами кваліфікаційного оцінювання, має містити підстави його ухвалення або мотиви, з яких Комісія дійшла таких висновків, а за наявності висновку Громадської ради доброчесності про непідтвердження відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності – також мотиви його прийняття або відхилення.
Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» від 21 грудня 2016 року № 1798- VIII за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п’ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, за поданням Вищої ради правосуддя та за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України може бути призначений на посаду судді до суду, до якого він був призначений або переведений (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.
Мотиви, якими керується Комісія при ухваленні рішення.
Рішенням Комісії у складі колегії від 21 жовтня 2025 року № 99/ко-25 визначено, що суддя Голосіївського районного суду міста Києва Рудик І.В. за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді набрав 674,375 бала, що становить більше 67 відсотків від суми максимально можливих балів.
На розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі внесено питання щодо відповідності судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. займаній посаді.
Рішення обґрунтовано тим, що Рудик І.В. склав анонімне письмове тестування, за результатами якого набрав 70,875 бала. За результатами виконаного практичного завдання суддя набрав 103,5 бала. На етапі складення іспиту суддя загалом набрав 174,375 бала. За критеріями компетентності (професійної, особистої та соціальної) суддя Рудик І.В. набрав 364,375 бала, за критеріями професійної етики та доброчесності – 310 балів.
Дослідивши матеріали суддівського досьє Рудика І.В., зокрема висновок ГРД про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики, пояснення судді, інші обставини, документи та матеріали, Комісія у пленарному складі встановила таке.
Стосовно обставин притягнення судді до дисциплінарної відповідальності Комісія зазначає таке.
У висновку ГРД вказано про постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17, якою суддю Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172- 7 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Підставою для ухвалення цього рішення став висновок суду про те, що суддя не вжив заходів щодо самостійного врегулювання конфлікту інтересів, відмовив у задоволенні заяви адвоката про відвід та не заявив самовідвід за наявності для цього підстав. Зокрема, суддя розглядав справу, де адвокатом була його знайома та дружина іншого судді Голосіївського районного суду міста Києва, з яким суддя перебував в особистих, дружніх, надалі – неприязних відносинах. У задоволенні заяви адвоката про відвід суддя відмовив.
Згодом Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя рішенням від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 притягнула суддю до дисциплінарної відповідальності за скаргами адвоката та Генерального прокурора.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила такі порушення:
1) у провадженні за скаргою адвоката суддя проводив судові засідання без належного повідомлення представників потерпілої сторони; суддя провів допит підсудного та долучив нові докази без участі потерпілої сторони; суддя ігнорував заяви про відвід та можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним з учасників справи;
2) у провадженні за скаргою Генерального прокурора суддя не навів мотивів у судовому рішенні у справі за статтею 130 КУпАП, з яких він проігнорував відеозапис, який нібито свідчив про керування особою транспортним засобом, водночас закрив провадження у справі за відсутності події та складу правопорушення.
Комісією у пленарному складі досліджено письмові пояснення Рудика І.В., у яких він вказав, що постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Стосовно рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 суддя акцентував увагу, що в тексті цього рішення є посилання на постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, проте ГРД залишила ці обставини поза увагою.
Також суддя, зіславшись на підпункт 2 частини першої статті 110 Закону, вказав, що з 30 листопада 2021 року вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення.
Крім того, Рудик І.В. повторив пояснення, які він надавав органу, що здійснював щодо нього дисциплінарне провадження, та просив врахувати, що весь час протягом судового розгляду кримінальної справи потерпілий ОСОБА_2 був представлений представником – адвокатом Гриценком І.І., який брав участь у кожному судовому засіданні. Крім того, 07 квітня 2017 року ОСОБА_2 був особисто присутнім в судовому засіданні та був допитаний судом як потерпілий.
У судовому засіданні 10 жовтня 2017 року представники потерпілого – адвокати Гриценко І.І. та Фролова О.Г. були відсутні.
Суддя зазначив, що при розгляді кримінальної справи виходив із того, що потерпілий був допитаний, а тому, врахувавши думку прокурора, яка не заперечувала проти проведення судового засідання без потерпілого та його представників, судом прийнято рішення про можливість проведення судового засідання. Під час засідання допиту обвинуваченого не відбувалось, оскільки допит тривав декілька судових засідань та відбувся 23 травня, 24 липня та 04 серпня 2017 року, під час якого був присутній представник потерпілого – адвокат Гриценко І.І., який ставив запитання обвинуваченому.
Оскільки до обвинуваченого в межах кримінальної справи під час його допиту питань не було, з’ясувавши думку сторін про наявність доповнень до судового розгляду, обвинуваченим було долучено до матеріалів кримінальної справи низку документів, одразу після чого прокурором було заявлено клопотання про надання можливості ознайомитися з цими документами, яке було задоволено, а судове засідання відкладено. У судовому засіданні 10 жовтня 2017 року інші питання не вирішувались.
Суддя пояснив, що 11 жовтня 2017 року судове засідання було відкладене у зв’язку з неможливістю вчасно повідомити представників потерпілих.
Також Рудик І.В. звернув увагу, що надалі представниками потерпілого за їх клопотаннями була надана можливість ознайомитися з поданими обвинуваченим документами. Клопотань від представників потерпілого про надання їм можливості поставити обвинуваченому додаткові питання не надходило.
Стосовно твердження ГРД щодо ігнорування заяв про відвід судді та можливий конфлікт інтересів через зв’язок з одним з учасників справи Рудик І.В. зазначив, що рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20, на яке посилається ГРД, не містить таких висновків.
Суддя звернув увагу, що Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що у його діях під час вирішення питання щодо наявності підстав відводу / самовідводу від розгляду справи № 752/11857/15-к відсутній склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 106 Закону.
Рудик І.В. зазначив, що вчинення дій у стані конфлікту інтересів цим рішенням не встановлено з огляду на постанову Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року, посилання на яку міститься в рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя.
Стосовно скарги Генерального прокурора про ненаведення мотивів у судовому рішенні суддя пояснив, що постановою від 12 липня 2018 року провадження у справі щодо ОСОБА_3 закрито у зв’язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Суддя визнав недостатність наведених у рішенні мотивів. Рудик І.В. зазначив, що врахував судову практику Апеляційного суду міста Києва, яка допускала незазначення в постанові тих обставин, які були неналежні, оскільки відеозапис, на який посилався скаржник у дисциплінарній скарзі, взагалі не містив ні ознак керування ОСОБА_3 автомобілем, ні обставин спілкування із ним співробітників поліції.
Рудик І.В. повідомив, що вказані відеозаписи переглядалися під час розгляду дисциплінарної скарги, де також було встановлено неналежність другого відеозапису. Саме з цих причин у постанові відсутнє речення про надання оцінки другому відеозапису.
Дослідивши письмові пояснення судді, заслухавши усні пояснення, надані суддею під час співбесіди, Комісія у пленарному складі вважає їх прийнятними (такими, що не є підставою для висновку про невідповідність критеріям кваліфікаційного оцінювання) з огляду на таке.
Комісією встановлено, що постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року у справі № 753/22716/17 Рудика І.В. визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 гривень.
У рішенні зазначено, що: «Рудик І.В. в умовах реального конфлікту інтересів, тобто за наявності суперечності між службовими повноваженнями та приватним інтересом, зумовленим особистими, дружніми та іншими позаслужбовими стосунками з ОСОБА_4 та ОСОБА_5, свідомо вчинив дії, що полягали у відмові в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_5 про відвід та проявив бездіяльність, не заявивши самовідвід, чим вчинив правопорушення, пов’язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення».
Проте постановою Апеляційного суду міста Києва від 25 травня 2018 року у справі № 33/796/936/2018 постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2018 року скасовано, провадження у справі щодо нього закрито на підставі пункту першого статті 247 КУпАП у зв’язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 цього Кодексу.
Рішенням Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 Рудика І.В. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 11 лютого 2021 року № 330/0/15-21 залишено без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20.
З рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 встановлено, що підставою дисциплінарного провадження стала скарга адвоката Фролової О.Г. на дії судді під час розгляду кримінальної справи № 752/11857/15-к та скарга Генерального прокурора України на дії судді під час розгляду адміністративної справи № 752/10386/18 про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП стосовно ОСОБА_3.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що суддею Рудиком І.В. за відсутності даних про належне повідомлення потерпілого та його адвоката проведено судове засідання, закінчено допит підсудного ОСОБА_6, долучено до матеріалів справи низку документів, наданих підсудним та оголошено перерву в судовому засіданні до 09:30 11 жовтня 2017 року. Про час та дату проведення вказаного судового засідання потерпілого ОСОБА_2 та його представника – адвоката Фролову О.Г., не повідомили, чим позбавлено потерпілого права на захист своїх інтересів під час розгляду кримінальної справи.
Також суддею Рудиком І.В. безпідставно залишено поза увагою клопотання адвоката Фролової О.Г. в інтересах потерпілого ОСОБА_2, подане до суду 30 жовтня 2017 року, щодо непроведення судових дебатів, надання можливості потерпілому та їй як представнику доповнити судове слідство та відкладення у зв’язку із цим розгляду справи для належного повідомлення потерпілого. Однак, ігноруючи вказане клопотання, 30 жовтня 2017 року суддя продовжив засідання за відсутності потерпілого та його представника Фролової О.Г., закінчив судове слідство, провів судові дебати та завершив розгляд справи.
З огляду на наведене Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя дійшла висновку, що Рудиком І.В. порушено вимоги статтей 261, 267 Кримінально- процесуального кодексу України 1960 року (далі – КПК України 1960 року) та в його діях наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 106 Закону, а саме внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав.
Стосовно доводів скарг Фролової О.Г. в частині порушення правил щодо відводу (самовідводу), а також упередженості судді під час розгляду справи Другою Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя встановлено, що в судовому засіданні, яке відбулось 11 вересня 2017 року, представником потерпілого – адвокатом Фроловою О.Г. подано клопотання про вирішення суддею Рудиком І.В. питання самовідводу через наявність підстав, передбачених статтею 56 КПК України 1960 року, а саме факту особистого знайомства і тривалої спільної праці судді Рудика І.В. із суддею Голосіївського районного суду міста Києва Фроловим М.О. та перебування з ним в особистих спочатку дружніх, а потім неприязних стосунках. Фролов М.О. є її чоловіком, що може вплинути на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. Указане клопотання протокольною ухвалою судді Рудика І.В. залишено без задоволення.
Адвокатом Фроловою О.Г. подано заяву про відвід головуючого судді Рудика І.В. у зв’язку з наявністю реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами. Указана заява ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика І.В. від 11 вересня 2017 року залишена без задоволення.
Також адвокатом Фроловою О.Г. 27 жовтня 2017 року подано ще три заяви про відвід з аналогічних та додаткових підстав, які також були залишені без задоволення ухвалами судді Рудика І.В.
У скаргах Фролова О.Г. зазначає, що всупереч вимогам статей 54, 56 КПК України 1960 року Рудиком І.В. не заявлено самовідвід у вказаній справі, а також протиправно не задоволено клопотання скаржника про його відвід, продовжено розгляд справи за наявності реального конфлікту інтересів між його публічно-правовими обов’язками і приватними інтересами через факт особистого знайомства і тривалої спільної праці судді Рудика І.В. із суддею Голосіївського районного суду міста Києва Фроловим М.О., який є її чоловіком, що вплинуло на об’єктивність і неупередженість прийняття процесуальних рішень. На думку скаржника, вказані обставини підтверджені ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі № 752/11857/15-к, якою скасовано вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року (винесений суддею Рудиком І.В.) у вказаній справі з підстав ухвалення судового рішення незаконним складом суду.
Крім того, у скарзі зазначено, що з 09 до 13 жовтня 2017 року суддя Рудик І.В. перебував на навчанні в Національній школі суддів України та не мав, на думку Фролової О.Г., повноважень розглядати справи, здійснювати правосуддя, що додатково свідчить про упередженість судді.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя констатувала, що під час вирішення питання про наявність підстав для відводу (самовідводу), а також розгляду справи під час його навчання в Національній школі суддів суддя Рудик І.В. допустив помилку, яка з огляду на обставини справи не мала характеру грубої.
Зазначені дії судді Рудика І.В. дисциплінарним органом розцінено як його власну правову позицію та розуміння положень процесуального законодавства і обставин, що мали місце в його житті, а отже, допущені ним порушення мали характер простої суддівської помилки, які усунуті судом апеляційної інстанції, тобто помилки без ознак умислу або грубої недбалості.
У скарзі Генеральної прокуратури України вказано, що в діях судді Рудика І.В. під час здійснення правосуддя наявні ознаки дисциплінарного правопорушення, яке полягає у незазначенні в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору та порушення засад рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя встановила, що суддя Рудик І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 проігнорував відеозапис 20180519092005000805, з якого вбачається, що саме ОСОБА_3 керував автомобілем, тобто доказ, яким, на думку працівників поліції, підтверджена об’єктивна сторона вчиненого ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.
Незазначення суддею Рудиком І.В. в судовому рішенні мотивів, з яких він проігнорував відеозапис 20180519092005000805, свідчить про недотримання ним вимог статей 252, 280 КУпАП під час розгляду вказаної вище справи про адміністративне правопорушення.
Зважаючи на порушення суддею Рудиком І.В. очевидних і зрозумілих за змістом вимог процесуального закону, Друга Дисциплінарна палата дійшла висновку, що допущені порушення не мають характеру простої суддівської помилки, а вказують на неналежне ставлення до службових обов’язків, а отже, вчинені внаслідок недбалості. Водночас будь-яких доказів умисності вчинення проступку під час розгляду дисциплінарної справи не встановлено.
У рішенні Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 30 листопада 2020 року № 3301/2дп/15-20 вказано, що в діях Рудика І.В. під час розгляду справи № 752/10386/18 наявний склад дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом «б» пункту 1 частини першої статті 106 Закону, а саме – внаслідок недбалості незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Друга Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя кваліфікувала дії судді Рудика І.В. під час розгляду вказаних вище справ як вчинені внаслідок недбалості істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, виконання процесуальних обов’язків, та незазначення в судовому рішенні мотивів прийняття або відхилення аргументів сторін щодо суті спору.
Комісія бере до уваги, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 110 Закону суддя вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, якщо протягом одного року з дня ухвалення рішення про накладення дисциплінарного стягнення у виді догани його не буде піддано новому дисциплінарному стягненню та підстава для нового стягнення не матиме місця протягом вказаного строку.
Із урахуванням порушень, встановлених органом, що здійснював дисциплінарне провадження, їх наслідків, застосованого до судді дисциплінарного стягнення та давності порушення Комісія у пленарному складі погоджується із висновком Комісії у складі колегії, що вказані обставини впливають на оцінку судді за критерієм доброчесності, однак не є самостійною підставою для визнання його таким, що не відповідає займаній посаді.
Стосовно законності джерел походження коштів на купівлю квартири, Комісія зазначає таке.
ГРД зазначає, що у Декларації за 2019 рік суддя вказує, що особа, яка спільно проживає, але не перебуває у шлюбі, ОСОБА_1 23 жовтня 2019 року набула у власність квартиру площею 104 кв.м у місті Києві вартістю 1 100 000 грн. Згідно з даними суддівського досьє та Декларації за 2019 рік дохід судді та ОСОБА_1 становив 1 376 454 грн.
ГРД зазначає, що з огляду на стиль життя судді та осіб, вказаних ним у Деклараціях, а також побутові витрати та витрати на утримання майна, виникає обґрунтований сумнів щодо законності джерел походження коштів на купівлю вказаної квартири.
Комісія дослідила інформацію, викладену в письмових поясненнях Рудика І.В., у яких він вказав, що 12 серпня 2019 року шлюб з ОСОБА_1 розірвано, у зв’язку з чим деякий час вони проживали окремо, проте згодом знову почали проживати разом. Суддя зазначив, що попри такі обставини, вказував ОСОБА_1 у своїх Деклараціях та зазначав іншу інформацію, яка надавалася членом сім’ї. Розбіжності в сумах доходів та видатків ОСОБА_1 суддя пояснив наявністю в неї особистих заощаджень, інформацією про які він не володів.
Також Комісією оглянуто пояснення ОСОБА_1, у яких вона зазначила, що не надавала Рудику І.В. інформації щодо угод, оскільки вважає, що після розлучення в них відсутній спільний сімейний побут.
Відповідно до пункту 4.7 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя має бути обізнаний про свої особисті та матеріальні інтереси конфіденційного характеру та має вживати розумних заходів з метою отримання інформації про матеріальні інтереси членів своєї родини.
Комісією встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та Рудиком І.В. зареєстровано 12 листопада 2010 року, а розірвано рішенням Солом’янського районного суду міста Києва від 12 серпня 2019 року у справі № 760/3436/19-ц.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент заповнення суддею Декларації за 2019 рік) членами сім’ї є:
а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб’єкта до досягнення ними повноліття – незалежно від спільного проживання із суб’єктом;
б) будь-які особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Частиною сьомою статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у разі відмови члена сім’ї суб’єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб’єкт декларування зобов’язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім’ї, визначену пунктами 1–12 частини першої цієї статті.
У цілях розділу VII цього Закону членами сім’ї суб’єкта декларування, які не є його подружжям або дітьми, вважаються особи, що спільно проживали із суб’єктом декларування станом на останній день звітного періоду або сукупно протягом не менше 183 днів протягом року, що передує року подання декларації.
Як вбачається з Декларацій за 2019–2024 роки Рудик І.В. щорічно відображав інформацію про ОСОБА_1 у розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» у статусі «особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі»; місцем фактичного проживання або поштову адресу, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування зазначив адресу, за якою розташований житловий будинок (місто Київ, АДРЕСА_1), який перебував у нього в користуванні і до розлучення. Власниками цього житлового будинку є батьки ОСОБА_1 (ОСОБА_7 та ОСОБА_8).
Факт декларування суддею ОСОБА_1 у статусі члена сім’ї покладає на нього, перш за все, обов’язок бути обізнаним про її майнові інтереси, а по друге – надавати вичерпні пояснення щодо законності джерел походження майна.
До того ж Комісія звернула увагу, що попри пояснення судді про складні сімейні стосунки, тривалий процес розлучення Рудик І.В. та ОСОБА_1 спільно перетинали кордон як за декілька місяців до розірвання шлюбу – 16 червня 2019 року, 05 липня 2019 року, так і після розірвання шлюбу – 04 грудня 2019 року (інформація Державної прикордонної служби України від 17 січня 2024 року № 31 кп-273/18 (вх. № 31 кп-273/18 від 19 січня 2024 року).
Під час засідання Комісії у пленарному складі Рудику І.В. поставлено уточнювальні запитання щодо періоду, протягом якого він проживав окремо від ОСОБА_1 після розірвання шлюбу. Рудик І.В. пояснив, що проживав окремо приблизно півроку, в наступних поясненнях конкретизував, що спільне проживання з ОСОБА_1 відновилось у січні 2020 року, однак вбачав підстави для безперервного декларування ОСОБА_1 у статусі члена своєї сім’ї.
Досліджуючи обставини щодо джерел походження коштів у ОСОБА_1 для придбання квартири, Комісією встановлено таке.
У Декларації за 2019 рік Рудик І.В. у розділі 2.2 «Інформація про членів сім’ї суб’єкта декларування» вказав ОСОБА_1, щодо зв’язку із суб’єктом декларування вказав «особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі»; у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» відобразив інформацію про перебування у власності ОСОБА_1 квартири загальною площею 104,8 кв.м, що розташована у м. Київ, АДРЕСА_2, дата набуття права 23 жовтня 2019 року, вартість 1 100 000 грн.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 придбала квартиру загальною площею 104,8 кв.м, що розташована у місті Київ, АДРЕСА_2, вартістю 1 100 000 грн.
У Декларації за 2019 рік у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» суддя вказав такі доходи, отримані ОСОБА_1: 5 160 грн (ІНФОРМАЦІЯ_1); 104 598 грн (заробітна плата, отримана за основним місцем роботи); 716 238 грн (дохід від заняття підприємницькою діяльністю).
Відповідно до інформації, наданої Державною податковою службою України (вх. № 31кп-273/18 від 15 лютого 2024 року), дохід ОСОБА_1 у 2019 році становив 927 195 грн; дохід Рудика І.В. у 2019 році становив 500 992 грн.
Стосовно пояснень судді про наявність у члена сім’ї власних заощаджень, слід зауважити, що у Декларації за 2018 рік грошових активів (готівкових коштів), що належать ОСОБА_1, суддею не задекларовано.
Комісією проаналізовано майновий стан як судді, так і члена його сім’ї з огляду на видатки, які ними здійснені. Встановлено, що крім видатку, про який зазначає ГРД член сім’ї судді – ОСОБА_1 була стороною декількох правочинів, які опосередковували видатки. Ці обставини характеризують майновий стан судді та члена його сім’ї за період, про який зазначено ГРД у висновку, адже здійснення одних видатків має безпосередній вплив на достатність / недостатність коштів, отриманих із законних джерел, для здійснення інших.
Досліджуючи питання щодо достатності коштів у члена сім’ї судді для придбання вказаної у висновку квартири, Комісія встановила, що 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, пунктом 1.1 якого передбачено, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло в іпотекодавця, на підставі договору позики укладеного 30 вересня 2019 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем (ОСОБА_1), за умовами якого іпотекодавець зобов’язаний повернути іпотекодержателю (позикодавцю) суму позики в розмірі 810 405 грн, що відповідає еквіваленту 33 350 дол. США. Із заяви ОСОБА_1, поданої приватному нотаріусу Обухівського районного округу ОСОБА_9 від 04 квітня 2020 року, встановлено, що сума позики отримана нею в повному обсязі.
Крім того, у Декларації за 2019 рік Рудик І.В. вказав про інше право користування автомобілем Nissan Lеaf 2014 року випуску, власником якого є ОСОБА_1, дата набуття права 10 лютого 2019 року, вартість 323 280 грн.
Отже, Комісією у пленарному складі встановлено, що сума видатків ОСОБА_1 із урахуванням витрат на придбання автомобіля у 2019 році становить 2 233 685 грн. Однак сумарний дохід сім’ї судді становив 1 428 187 грн.
Стосовно інших обставин, встановлених рішенням Комісії від 21 жовтня 2025 року № 99/ко-25, та висновків, зроблених Комісією в складі колегії за результатом їх оцінки, Комісія у пленарному складі погоджується з підходом Комісії у складі колегії щодо необхідності з’ясування обставин стосовно відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам.
Комісія з’ясувала, що ОСОБА_1 була позикодавцем й на підставі інших договорів, що забезпечені договорами іпотеки, за якими вона набула статус іпотекодержателя, а саме:
1) 28 січня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, пунктом 1.1 якого передбачено, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло у іпотекодавця на підставі договору позики, укладеного 28 січня 2020 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем, за умовами якого боржник у строк до 28 січня 2021 року зобов’язується сплатити іпотекодержателю суму позики в розмірі 765 625 грн, що відповідає еквіваленту 31 250 дол. США. Цей договір розірвано (припинено дію) 26 січня 2024 року у зв’язку з повним виконанням зобов’язань іпотекодавцем.
2) 22 червня 2020 року ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, зі змісту пункту 1.1 якого вбачається, що цим договором забезпечується виконання зобов’язання, що виникло в іпотекодавця на підставі договору позики, укладеного 22 червня 2020 року між іпотекодавцем та іпотекодержателем, за умовами якого іпотекодавець зобов’язується повернути іпотекодержателю суму позики в розмірі 5 769 528 грн, що відповідає еквіваленту 214 880 дол. США.
У забезпечення виконання зобов’язань за договором позики іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 227,7 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, АДРЕСА_3 (пункт 1.2 договору іпотеки).
25 червня 2021 року до цього договору внесені зміни в частині збільшення суми позики: іпотекодавець зобов’язаний повернути іпотекодержателю суму позики в розмірі 7 100 186 грн, що відповідає еквіваленту 257 720 дол. США.
В подальшому власником вказаної квартири стала ОСОБА_1, інформацію про об’єкт нерухомості відображено суддею в Декларації за 2023 рік.
Крім того, 02 липня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбала 1/4 частину земельної ділянки вартістю 260 000 грн та 1/8 частину житлового будинку (м. Київ, АДРЕСА_4) вартістю 340 000 грн.
Суддя пояснив, що джерелом походження коштів для здійснення ОСОБА_1 видатків на підставі вказаних правочинів були її особисті кошти, заощадження та спільні кошти її батьків від здійснення підприємницької діяльності та відчуження належного їм майна, які були накопичені ними за попередні роки. Суддя зазначив, що про видатки ОСОБА_1 дізнався у 2023 чи 2024 році. Ці активи члена сім’ї (подарунки батьків, грошові заощадження, фінансові зобов’язання) не відображені у Деклараціях Рудика І.В., оскільки, як пояснив суддя, про них він був необізнаний.
Комісія зауважує, що мета інституту декларування майна, доходів, витрат та фінансових зобов’язань полягає у створенні ефективного інструменту запобігання корупції та забезпеченні публічного контролю за «майновим» аспектом життя осіб, які отримують заробітну плату із державного бюджету.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» (у редакції, чинній на момент подання Рудиком І.В. Декларацій за 2019–2021 роки) у декларації зазначаються відомості про наявні у суб’єкта декларування або членів його сім’ї грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках або які зберігаються у банку, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
Пунктом 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що у декларації зазначаються відомості про отримані доходи суб’єкта декларування або членів його сім’ї, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
У пункті 92 Роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції від 13 лютого 2020 року № 1 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю» вказано: «згідно з абзацом восьмим підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 ПК України поворотна фінансова допомога – сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов’язковою до повернення. Виходячи із суті наведених норм законодавства, розміщення коштів на банківських рахунках як вклад (депозит) або передача коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги не припиняє право власності на кошти, а отже і повернення коштів не може вважатися доходом суб’єкта декларування.
Водночас такі кошти слід відображати в інших розділах декларації, наприклад розділі 12 «Грошові активи», розділі 12.1 «Банківські та інші фінансові установи, у яких у суб’єкта декларування або членів його сім’ї відкриті рахунки», розділі 13 «Фінансові зобов’язання» декларації, якщо розмір такої допомоги перевищує 50 ПМ».
Проте у Деклараціях Рудиком І.В. за вказані вище періоди взагалі не задекларовано інформацію про фінансові операції, здійснені членом його сім’ї, починаючи із 2019 року (грошові активи, які стали предметом позик, заходи забезпечення грошових зобов’язань, які виникли, динаміка таких зобов’язань тощо).
Визначаючись щодо обставин достатності у ОСОБА_1 коштів для здійснення вказаних вище видатків, Комісією проаналізовано відомості, надані Державною податковою службою України та встановлено, що дохід ОСОБА_1 за період з 2019 року до 2021 року становив 2 740 259 грн. Водночас за вказаний період нею здійснено видатки (надання коштів у позику, придбання майна) на суму понад 9 000 000 грн.
Комісією у пленарному складі досліджено письмові пояснення Рудика І.В. (вх. № 31 кп-273/18 від 17 жовтня 2025 року) та копії підтверджувальних документів: податкових декларацій платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця (далі – податкові декларації) ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_7; копії договорів купівлі-продажу майна.
У поясненнях Рудик І.В. зазначив, що лише за період з 2016 року до 2021 року дохід від заняття підприємницькою діяльністю ОСОБА_1, її батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, а також від відчуження належного їм майна становить 16 333 450 грн та 1 986 363 грн від виконання умов договорів іпотеки.
Оскільки Рудик І.В. послався на доходи батьків члена своєї сім’ї як на джерело формування її активів, це є підставою потрапляння вказаних обставин у поле зору Комісії та зіставлення доходів із видатками ОСОБА_8 та ОСОБА_7, адже із урахуванням позиції судді це питання набуло безпосереднього зв’язку із обставинами щодо законності джерел походження майна судді та члена його сім’ї.
Рудик І.В. надав копії договорів купівлі-продажу майна, згідно з якими батьки ОСОБА_1 отримали сумарний дохід у розмірі 3 691 439 грн від відчуження належного їм майна:
– ОСОБА_8 – 874 156 грн (06 листопада 2014 року – 414 156 грн, 15 травня 2018 року – 120 000 грн, 27 червня 2018 року – 340 000 грн);
– ОСОБА_7 – 2 817 283 грн (06 листопада 2014 року – 408 093 грн, 26 грудня 2018 року – 1 000 000 грн, 25 серпня 2019 року – 80 005 грн, 17 вересня 2019 року – 1 000 000 грн, 12 лютого 2020 року – 99 185 грн, 16 липня 2020 року – 230 000 грн).
Крім того, Рудик І.В. повідомив, що ОСОБА_1 04 квітня 2020 року отримала дохід у вигляді повернення суми позики в розмірі 810 405 грн та 1 175 958 грн (щодо цієї суми суддя не зазначив дати).
Також суддя надав до Комісії копії податкових декларацій ОСОБА_8, які підтверджують дохід у розмірі 1 627 925 грн (за 2017 рік отримано дохід 778 134 грн, за 2021 рік – 849 791 грн) та ОСОБА_7, які підтверджують дохід у розмірі 8 846 240 грн (2016 рік – 1 156 658 грн; 2017 рік – 1 487 801 грн; 2018 рік – 1 370 327 грн; 2019 рік – 1 545 416 грн; 2020 рік – 1 598 309 грн; 2021 рік – 1 687 729 грн).
Відповідно до податкових декларацій ОСОБА_1 її дохід за 2019–2021 роки становив 2 167 845 грн (за 2019 рік – 716 237 грн; за 2020 рік – 625 985 грн; за 2021 рік – 825 623 грн).
Проаналізувавши відомості, надані Державною податковою службою України, Комісією встановлено, що за період з 2016 року до 2021 року дохід: ОСОБА_8 становив 3 916 386 грн; ОСОБА_7 – 8 174 509 грн.
Водночас Комісією встановлено, що для придбання нерухомого майна за період 2018– 2019 років ОСОБА_7 здійснив видатки на суму 5 928 903 грн; ОСОБА_8 за період 2016–2021 років здійснила видатки на суму 13 034 125 грн.
Попри наведені пояснення судді та долучені до них документи, Комісія також звернула увагу на те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8, зокрема, за період 2016–2021 років були позикодавцями за договорами позик або виступали іпотекодержателями в низці договорів іпотек, за якими забезпечувались виконання зобов’язань, що виникали в іпотекодавців на підставі договорів позик.
З договорів іпотек вбачається, що ОСОБА_7 надано в позику грошові кошти в розмірі:
– 4 493 625 грн, що відповідає еквіваленту 172 500 дол. США (30 червня 2017 року);
– 809 700 грн, що відповідає еквіваленту 30 000 дол. США (23 листопада 2017 року, виконано 07 вересня 2019 року);
– 728 725 грн, що відповідає еквіваленту 25 750 дол. США (18 грудня 2017 року, виконано 17 березня 2018 року);
– 583 916 грн, що відповідає еквіваленту 21 080 дол. США (07 лютого 2018 року);
– 2 176 200 грн, що відповідає еквіваленту 80 600 дол. США (13 лютого 2018 року);
– 3 087 750 грн, що відповідає еквіваленту 115 000 дол. США (05 березня 2018 року);
– 3 264 800 грн, що відповідає еквіваленту 123 200 дол. США (21 березня 2018 року, виконано 19 січня 2021 року);
– 873 600 грн, що відповідає еквіваленту 33 600 дол. США (08 червня 2018 року);
– 388 700 грн, що відповідає еквіваленту 14 950 дол. США (12 червня 2018 року;
– 922 875 грн, що відповідає еквіваленту 34 500 дол. США (07 березня 2019 року);
– 650 000 грн, що відповідає еквіваленту 26 000 дол. США (31 жовтня 2019 року);
– 1 620 000 грн, що відповідає еквіваленту 60 000 дол. США (23 червня 2019 року);
– 4 757 940 грн, що відповідає еквіваленту 178 200 дол. США (02 липня 2020 року);
– 2 771 472 грн, що відповідає еквіваленту 102 080 дол. США (05 травня 2020 року);
– 1 596 000 грн, що відповідає еквіваленту 57 000 дол. США (02 квітня 2021 року);
– 1 748 400 грн, що відповідає еквіваленту 62 000 дол. США (14 січня 2021 року, виконано 22 травня 2023 року).
ОСОБА_8 надала в позику грошові кошти в розмірі:
– 3 157 612 грн, що відповідає еквіваленту 120 750 дол. США (01 червня 2018 року);
– 1 210 547 грн, що відповідає еквіваленту 42 550 дол. США (11 вересня 2018 року);
– 1 783 017 грн, що відповідає еквіваленту 63 250 дол. США (05 грудня 2018 року);
– 9 712 920 грн, що відповідає еквіваленту 372 000 дол. США (12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року договір розірвано).
Отже, сумарний дохід батьків ОСОБА_1 становить 26 256 499 грн; розмір видатків – 65 300 524 грн (в тому числі видатки за договорами позик, іпотек).
Комісія у пленарному складі погоджується з висновками Комісії у складі колегії, що з огляду на витрати батьків ОСОБА_1 пояснення Рудика І.В. про те, що їхні кошти стали джерелом походження коштів ОСОБА_1 для здійснення нею видатків для придбання нерухомого майна та надання грошових коштів у позику третім особам, видаються непереконливими.
У Деклараціях судді за 2019–2021 роки відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 доходів, джерелом походження яких були б її батьки, які б надалі могли би використовуватися нею для здійснення видатків для придбання нерухомого майна та надання грошових коштів у позику третім особам.
Попри надані суддею пояснення та документи, факт отримання членом сім’ї – ОСОБА_1 грошових коштів від батьків, які б слугували джерелом коштів для придбання нерухомого майна, надання коштів у позику, Рудиком І.В. документально не підтверджений.
Як вже відзначала Комісія у своїх рішеннях, метою і завданням кваліфікаційного оцінювання може охоплюватись не тільки дослідження законності походження активів судді та членів його сім’ї, але і близьких осіб. Це питання особливо гостро постає перед Комісією, у разі якщо існує «майновий зв’язок» між суддею, членом сім’ї та близькою особою.
Комісія у пленарному складі погоджується з висновками Комісії у складі колегії, що виявлені відомості щодо участі батьків ОСОБА_1 у іпотечних правовідносинах ставлять під сумнів наведені суддею пояснення щодо достатності у них коштів, оскільки документи про доходи, які надав суддя, не підтверджують у повній мірі їх фінансової спроможності.
Указані обставини свідчать про недостатність зусиль судді для належного з’ясування та підтвердження джерел походження грошових коштів батьків члена його сім’ї (з урахуванням здійснених ними видатків).
Водночас неподання суддею документів, що підтверджують можливість продемонструвати законність джерел доходів члена його сім’ї, які в подальшому використані для придбання нерухомого майна та надання коштів у позику розцінюється Комісією у пленарному складі як порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерел походження майна.
У зв’язку з наведеним Комісія у пленарному складі зазначає, що стосовно мети впровадження оцінювання суддів на відповідність займаній посаді у Пояснювальній записці до проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» також вказано, що «ураховуючи поточну специфіку ситуації з правосуддям в Україні, законопроект за рекомендацією експертів Венеціанської Комісії доповнено нормою, яка передбачає, що однією з підстав звільнення судді є порушення ним обов’язку підтвердити законність джерела походження майна. Таким чином, суддю може бути звільнено у разі відсутності належного підтвердження законності джерел походження майна, майнових прав, доходів судді чи членів його сім’ї тощо.».
Зазначені положення містяться в пункті 10 частини сьомої статті 56 Закону, відповідно до якого суддя зобов’язаний підтверджувати законність джерела походження майна у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання.
Частиною першою, пунктом 2 частини другої статті 118 Закону передбачено, що відповідно до пункту 6 частини шостої статті 126 Конституції України порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна є підставою для звільнення судді з посади.
Порушення суддею обов’язку підтвердити законність джерела походження майна може бути встановлене у межах кваліфікаційного оцінювання судді – Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Статтями 1, 3 розділу I, статтею 18 розділу ІІІ Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року, визначено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
Суддя повинен бути обізнаним про свої майнові інтереси та вживати розумних заходів для того, щоб бути обізнаним про майнові інтереси членів своєї сім’ї.
Аналогічні положення містить Кодекс суддівської етики, затверджений рішенням XX чергового з’їзду суддів України 18 вересня 2024 року.
Згідно з пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18, зі змінами) (далі – Положення), критеріями кваліфікаційного оцінювання є, з поміж інших професійна етика та доброчесність.
Відповідно до пунктів 1, 2 глави 6 розділу II Положення встановлення відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання здійснюється членами Комісії за їх внутрішнім переконанням відповідно до результатів кваліфікаційного оцінювання. Показники відповідності судді критеріям кваліфікаційного оцінювання досліджуються окремо один від одного та в сукупності.
Пунктами 8–9 глави 2 розділу II Положення передбачено, що відповідність судді критерію професійної етики та доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім’ї, а також близьких осіб задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції.
Як зазначено в пункті 23 рішення Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2022 року (справа № 9901/355/21), авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб суддя не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.
Висновок Комісії за результатами розгляду справи.
Абзацом другим пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону визначено, що за результатами оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, – пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
У процесі ухвалення рішення за пропозицію про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, проголосувало п’ять членів Комісії (Роман КИДИСЮК, Надія КОБЕЦЬКА, Олег КОЛІУШ, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Галина ШЕВЧУК), проти – сім членів Комісії (Андрій ПАСІЧНИК, Михайло БОГОНІС, Віталій ГАЦЕЛЮК, Ярослав ДУХ, Руслан МЕЛЬНИК, Руслан СИДОРОВИЧ, Сергій ЧУМАК). За таких обставин суддя Голосіївського районного суду міста Києва Рудик І.В. визнається таким, що не відповідає займаній посаді.
Згідно з абзацом третім пункту 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії або пленарного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Керуючись підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, статтями 83–86, 88, 93, 101, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України
вирішила:
Визнати суддю Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича таким, що не відповідає займаній посаді.
Внести подання до Вищої ради правосуддя про звільнення судді Голосіївського районного суду міста Києва Рудика Іларіона Валерійовича із займаної посади.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС
Віталій ГАЦЕЛЮК
Ярослав ДУХ
Роман КИДИСЮК
Надія КОБЕЦЬКА
Олег КОЛІУШ
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ
Руслан МЕЛЬНИК
Руслан СИДОРОВИЧ
Сергій ЧУМАК
Галина ШЕВЧУК
