Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Мусієвського Володимира Євгеновича здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Олега КОЛІУША,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА (доповідач),

за участі:

кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Володимира МУСІЄВСЬКОГО,

представника Громадської ради доброчесності Олега БАТУРІНА,

розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Мусієвського Володимира Євгеновича здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),

встановила:

I. Джерела права та їх застосування.

Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.

Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24).

Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.

Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.

Частиною другою статті 83 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Пунктами 1.3‒1.4 цього положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

II. Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.

Указом Президента України від 07 червня 2007 року № 510/2007 Мусієвського В.Є. призначено на посаду судді Пустомитівського районного суду Львівської області  на 5 років. Зараховано до штату суду наказом від 30 липня 2007 року № 8-к.

Постановою Верховної Ради України від 24 травня 2012 року № 4855-VI Мусієвського В.Є. обрано на посаду судді Пустомитівського районного суду Львівської області безстроково.

Рішенням Комісії від 07 червня 2018 року № 133/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Пустомитівського районного суду Львівської області Мусієвського В.Є.

Рішенням Комісії від 29 січня 2019 року № 15/зп-19 затверджено кодовані та декодовані результати першого етапу «Іспит» кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, зокрема Мусієвського В.Є. Цим же рішенням Комісія вирішила допустити його до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді – «Дослідження досьє та проведення співбесіди».

Станом на 16 грудня 2025 року кваліфікаційне оцінювання щодо Мусієвського В.Є. не завершено.

Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, з яких: в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – 425; в апеляційних судах із розгляду господарських справ – 58; в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ – 67 (далі – Конкурс).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.

У визначений строк до Комісії із заявою про участь у Конкурсі та про проведення кваліфікаційного оцінювання звернувся Мусієвський В.Є.

Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 допущено Мусієвського В.Є. до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.

Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» та допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах Конкурсу, зокрема Мусієвського В.Є.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 квітня 2025 року № 92/зп-25 затверджено Порядок проведення першої стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (далі – Порядок), а також визначено суди, які включаються до першої групи судів на першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 липня 2025 року № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: Дніпровський апеляційний суд – 23 вакантні посади судді; Київський апеляційний суд – 45 вакантних посад суддів; Львівський апеляційний суд – 28 вакантних посад суддів; Миколаївський апеляційний суд – 21 вакантна посада судді; Одеський апеляційний суд – 23 вакантні посади суддів; Харківський апеляційний суд – 47 вакантних посад суддів.

У визначений строк до Комісії із заявою про намір претендувати на посаду судді Львівського апеляційного суду звернувся Мусієвський В.Є.

Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем за вказаним питанням визначено члена Комісії Чумака С.Ю.

Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) 11 грудня 2025 року надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Мусієвського В.Є. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 11 грудня 2025 року.

На спростування висновку ГРД кандидатом Мусієвським В.Є. надано пояснення.

Комісією у складі колегії 16 грудня 2025 року встановлено результати спеціальної перевірки стосовно кандидата Мусієвського В.Є., проведено співбесіду із кандидатом, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

Відповідно до рішення Комісії у складі колегії № 3 від 16 грудня 2025 року № 632/ас-25 за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Мусієвський В.Є. набрав 654,94 бала.

У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності судді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Мусієвський В.Є. набрав 354,6 бала; за критерієм особистої компетентності – 37,67 бала; за критерієм соціальної компетентності – 37,67 бала; за критеріями доброчесності та професійної етики – 225  балів.

Таким чином, за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Мусієвський В.Є. набрав 654,94 бала, що становить більше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

III. Зміст висновку Громадської ради доброчесності.

До Комісії 11 грудня 2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – висновок ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Мусієвського В.Є. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 11 грудня 2025 року, а саме:

1. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником сумлінність та дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті (підпункт 1 пункту 17, підпункт 6 пункту 18 Єдиних показників).

Кандидат, перебуваючи в статусі судді, діяв всупереч правилам професійної етики та інших етичних норм, вчинив дії, що завдали шкоди авторитету правосуддя, в особистому житті поводився так, що його поведінка, на думку звичайної розсудливої людини, не була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки.

07 грудня 2015 року щодо судді складено протокол про керування автомобілем у стані сп’яніння.

Постановою Личаківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року у справі № 463/6285/15-п провадження закрито у зв’язку з відсутністю доказів, що суддя дійсно керував автомобілем.

Водночас у засобах масової інформації опубліковано відео із записами цієї події та прямою мовою поліцейського, який бачив, як автомобіль рухався, а за кермом був саме суддя: «На пішохідному переході забороняється зупинка транспортних засобів. У той момент, коли ми підходили до автомобіля, автомобіль здійснив рух, від’їхав на 10 м і зупинився», – пригадує інспектор ОСОБА_1.

Тоді ж патрульні і підійшли до автомобіля, увімкнувши камеру. Чоловік на місці водія довго не міг знайти документів та зізнався, що вживав алкоголь. Але запевняв, що транспортним засобом не кермував. Хоча за час, поки поліцейські йшли до машини, з неї ніхто не виходив.

У згаданій вище постанові суду також є посилання на показання патрульного, який складав протокол про те, що суддя був за кермом автомобіля, який рухався. Висновок суду про відсутність у діях судді складу адміністративного правопорушення базується на власній оцінці суду зібраних в адміністративній справі доказів і їх недостатності для висновку про наявність правопорушення.

Водночас ця постанова суду не означає, що ГРД не може самостійно оцінити факти з метою кваліфікаційного оцінювання. Така позиція базується, зокрема, і на висновках Великої Палати Верховного Суду, яка вже неодноразово підтверджувала, що наявність рішення суду про відсутність складу адміністративного правопорушення не свідчить про відсутність у цих діях інших видів порушень, зокрема дисциплінарного правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 9901/413/19, від 07 травня 2020 року у справі № 11-59сап20).

Отже, описані дії кандидата, на переконання ГРД, підривають авторитет судової влади та свідчать про його невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності.

Громадська рада доброчесності з урахуванням наданих кандидатом пояснень вважає, що всі факти разом, наявні в постанові та сюжеті журналістів, є достатніми для обґрунтованого сумніву в достовірності версії судді щодо вказаних подій і висновку про те, що суддя міг керувати автомобілем у стані сп’яніння. Така поведінка є неприпустимою та такою, що підриває авторитет суду.

Стосовно вказаних обставин кандидат пояснив, що ним було доведено та Личаківським районним судом м. Львова встановлено відсутність 07 грудня 2015 року події адміністративного правопорушення, передбаченої частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), що є наслідком відсутності складу адміністративного правопорушення. Отже, на думку судді, його перебування в салоні належного йому транспортного засобу у стані алкогольного сп’яніння не створює наслідків, які передбачені пунктом 2.9 «А» Правил дорожнього руху України та частиною першою статті 130 КУпАП, а тому ставить під сумнів кваліфікацію дій працівників поліції в частині дотримання ними вимог чинного законодавства.

Насамперед Комісія у складі колегії зазначила, що вона не має повноважень у межах кваліфікаційного оцінювання надавати оцінку судовому рішенню, яке набрало законної сили. Водночас в сюжеті «24 телеканалу» інспектор патрульної поліції повідомив про те, що автомобіль судді стояв на пішохідному переході.

Так, Комісією у складі колегії здійснено перегляд цього відео та встановлено, що кандидат перебував в своєму автомобілі, який був припаркований на пішохідному переході з увімкненою аварійною світловою сигналізацією. Під час проведення співбесіди на запитання членів Комісії щодо встановлених обставин кандидат підтвердив той факт, що його транспортний засіб стояв на пішохідному переході, чим він порушив правила паркування. Також зазначив, що це порушення тривало приблизно годину. (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=OolmnAXg4bM, таймкод 1:28:59).

Відповідно до підпункту «г» пункту 15.9 Правил дорожнього руху України зупинка забороняється на пішохідних переходах і ближче 10 м від них з обох боків, крім випадків надання переваги в русі.

Національні та міжнародні акти встановлюють високі стандарти етичної поведінки судді. Статус судді покладає на особу додатковий тягар відповідальності за поведінку не лише при виконанні посадових обов’язків, а й в особистому житті.

Згідно зі статтями 1, 3 розділу I Кодексу суддівської етики, затвердженого ХХ черговим з’їздом суддів України 18 вересня 2024 року, суддя як носій судової влади повинен бути прикладом неухильного дотримання принципу верховенства права і вимог закону, присяги судді. Суддя має докладати зусиль, щоб, на думку звичайної розсудливої людини (законослухняної людини, яка, будучи достатньою мірою поінформованою про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони), його поведінка відповідала високому статусу посади та не викликала обґрунтованих сумнівів у його доброчесності. Суддя не повинен допускати поведінки, що створює враження про недотримання ним етичних стандартів судді.

Отже, судді зобов’язані демонструвати і пропагувати високі стандарти поведінки, у зв’язку із чим добровільно беруть на себе більш істотні обмеження, пов’язані з дотриманням етичних норм як у поведінці під час здійснення професійної діяльності, так і в позапрофесійній поведінці.

Попри те, що постанова про вчинення цього адміністративного правопорушення не винесена та Мусієвського В.Є. не притягнуто до адміністративної відповідальності, Комісія у складі колегії вважала достатніми встановлені обставини під час засідання, які свідчать про те, що суддя діяв з грубим нехтуванням встановлених державою правил.

Комісія у складі колегії відзначила, що з огляду на високий суспільний статус судді, дотримання правил дорожнього руху має не лише правовий, а й етичний вимір, оскільки є проявом поваги до закону, безпеки інших учасників дорожнього руху та суспільної дисципліни.

З огляду на викладене Комісія у складі колегії вирішила зменшити бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» на 15 балів.

2. Кандидат на посаду судді не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками сумлінність та дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті (підпункт 4 пункту 19, підпункт 2 пункту 17 Єдиних показників).

Кандидат не утримався від діяльності, яка унеможливлює належне виконання посадових обов’язків та інших повноважень. Під час здійснення професійної діяльності не дотримався етичних норм, допустивши поведінку, яка могла викликати обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, що він здатний виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.

Кандидат, перебуваючи в статусі судді, порушив вимоги щодо несумісності.

Відповідно до інформації із Єдиного реєстру адвокатів України кандидат 20 лютого 2019 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Тобто суддя одночасно є адвокатом України (номер свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 11 січня 2019 року № 98, видане Радою адвокатів Львівської області). Право на здійснення адвокатської діяльності було зупинене в день видачі свідоцтва – 20 лютого 2019 року.

З цього приводу кандидат у своїх письмових поясненнях у межах права на відповідь ГРД зазначив, що метою набуття в період здійснення правосуддя статусу адвоката, діяльність якого тісно пов’язана з обраною ним посадою судді, було продовження в майбутньому здійснення захисту прав, свобод та інтересів громадян, оскільки така професія і обрана робота, що вимагає певних знань та навичок, приносить йому задоволення, відповідає його інтересам і здібностям та є джерелом існування.

Період його стажування відбувався під керівництвом ОСОБА_2, який на цей час є керівником Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Львівської області, під час перебування у відпустках в період з 26 червня 2018 року до 01 липня 2018 року, з 04 липня 2018 року до 29 липня 2018 року, 07 вересня 2018 року, з 08 жовтня 2018 року до 17 жовтня 2018 року, з 19 жовтня 2018 року до 24 жовтня 2018 року, 09 січня 2019 року. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю отримано 20 лютого 2019 року, дія якого була відразу зупинена у вказаний день згідно з поданою ним заявою. Жодної адвокатської діяльності суддею не здійснювалось.

На переконання ГРД, надані пояснення кандидата не спростовують обставин несумісності.

ГРД наголошує на висловленій Верховним Судом позиції в постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 822/1309/17 про те, що бажання отримати доступ до професії адвоката, перебуваючи у статусі судді, не виглядає легітимним та суперечить меті механізмів забезпечення незалежності суддів та основним принципам антикорупційного законодавства.

Також кандидат не зазначає у своїх щорічних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – майнова декларація), за 2019–2020 роки про членство в Національній асоціації адвокатів України.

На переконання ГРД, невідображення кандидатом у майнових деклараціях членства в Національній асоціації адвокатів України свідчить про його несумлінний підхід до виконання обов’язку щодо внесення повної інформації, що підлягає декларуванню, а набуття статусу адвоката є грубим порушенням вимог несумісності. Указане, на думку ГРД, слугує беззаперечною підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

У засіданні суддя зазначив, що, на його думку, під час набуття ним статусу адвоката в період 2018–2019 років порушення принципу несумісності з посадою судді не було, оскільки Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Закон України «Про судоустрій та статус суддів» станом на вказаний вище час не забороняв суддям отримувати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а їх тлумачення здійснено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 лютого 2021 року.

Стосовно незазначення в майнових деклараціях за 2019–2020 роки про членство в недержавній некомерційній професійній організації «Національна асоціація адвокатів України» суддя пояснив, що, як зазначалося раніше, 20 лютого 2019 року ним отримано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, яке було зупинено того ж дня. З огляду на те, що вказане свідоцтво зупинено, Мусієвський В.Є. не відображав дані про членство в недержавній некомерційній професійній організації «Національна асоціація адвокатів України», оскільки помилково вважав, що відображати такі дані необхідно лише в разі, коли свідоцтво не зупинено. Додатково повідомив про те, що одразу, як з’явились роз’яснення Національного агентства з питань запобігання корупції з цього приводу, він виправив вказану помилку та надалі зазначав у майнових деклараціях про таке членство.

Проаналізувавши пояснення судді щодо незазначення в деклараціях за 2019–2020 роки членства в «Національній асоціації адвокатів України», Комісія у складі колегії відзначила, що хоча така помилка й не свідчить про умисне приховування інформації або намагання ввести в оману, однак демонструє певну неуважність, недбалість та недостатню відповідальність при виконанні юридично значущих обов’язків. Водночас Комісія у складі колегії врахувала, що зазначена помилка декларування є одноманітною протягом дворічного періоду та не несе суттєвий характер.

Водночас Комісія у складі колегії вважала за необхідне зазначити, що попри те, що Мусієвський В.Є. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю у 2019 році, а постанову Великої Палати Верховного Суду ухвалено у 2021 році, очевидним є, що, претендуючи набути право на заняття адвокатською діяльністю (складаючи іспити та проходячи стажування), суддя вступає у позапроцесуальні відносини з Радою адвокатів регіону, адвокатською спільнотою. Стажування діючого судді впродовж шести місяців під керівництвом адвоката з метою отримання адвокатського свідоцтва виходить за межі допустимих сфер відносин між суддями та адвокатами. Набуття особою статусу адвоката є процесом, який не охоплюється визначенням адвокатської діяльності. Але бажання отримати доступ до професії адвоката, перебуваючи у статусі судді, не виглядає легітимним та суперечить меті антикорупційного законодавства.

Наведене свідчить про те, що, хоча чинне законодавство України не містить конкретно визначеної заборони діючим суддям складати кваліфікаційний іспит та проходити відповідне стажування з метою отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, однак участь судді в таких процедурах ставить під сумнів його незалежність та безсторонність.

Також Комісія у складі колегії зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у 2021 році лише надала тлумачення законодавства щодо правовідносин, які виникли у 2017 році, проаналізувавши законодавство, яке було чинним на той час, а не на час ухвалення судового рішення. Саме ж законодавство залишалося незмінним, у зв’язку з чим Комісія у складі колегії вважала безпідставними посилання кандидата на те, що лише з 2021 року існують обмеження для суддів щодо отримання свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, на запитання члена Комісії, у чому полягало стажування, кандидат відповів, що складав для адвоката процесуальні документи, а саме позови, відзиви та заперечення у справах. Лише на уточнювальне запитання члена Комісії кандидат виправився і почав стверджувати, що це були процесуальні документи не в реальних, а нібито в модельних судових справах. Водночас Комісія у складі колегії вважала, що саме перша відповідь є правдивою і зазначає про неприпустимість складання діючим суддею за вказівкою адвоката процесуальних документів. Указані обставини суттєво впливають на незалежність кандидата як судді.

З огляду на викладене Комісія у складі колегії вирішила зменшити бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «незалежність» на 15 балів.

3. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником чесність та сумлінність (підпункти 1, 6 пункту 18, підпункти 3, 7 пункту 19 Єдиних показників).

Кандидат під час виконання своїх посадових обов’язків не поводився відповідно до свого статусу, не проявляв гідність і добропорядність та діяв всупереч вимогам законодавства, в професійному житті поводився так, що його поведінка, на думку звичайної розсудливої людини, не була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді. Кандидат під час здійснення професійної діяльності не вживав достатніх заходів щодо дотримання розумних строків розгляду клопотання та виготовлення процесуальних документів, під час здійснення професійної діяльності допускав свавілля під час ухвалення рішень.

3.1. Кандидат постановив ухвалу від 27 вересня 2018 року у справі № 450/3367/14-ц про усунення представника (адвоката) сторони від участі в судових засіданнях. Цією ухвалою суддя вирішив: «...усунути представника (адвоката) ОСОБА_3 від її участі в судових засіданнях за заявою ОСОБА_4 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на заставлене майно, запропонувавши ОСОБА_4 скористатись послугами іншого представника – адвоката».

Свою ухвалу кандидат мотивував тим, що адвокат не мала права укладати договір про надання правової допомоги, оскільки начебто інтереси осіб, яких вона представляла, суперечать одне одному.

Своєю чергою особи, яких адвокат представляла, категорично заперечували проти такого рішення судді. Про це свідчить факт подачі ОСОБА_4 апеляційної скарги на вказану ухвалу судді. Ухвалою від 10 грудня 2018 року судом апеляційної інстанції її повернено скаржнику у зв’язку з тим, що постанова про усунення представника не підлягає оскарженню.

Під час співбесіди кандидат пояснив, що 16 липня 2018 року до Пустомитівського районного суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_4, підписана представником (адвокатом) ОСОБА_3, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, про звернення стягнення на заставлене майно.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у справі № 450/3367/14-ц клопотання представника заінтересованої особи ОСОБА_5 – ОСОБА_6 задоволено частково та усунуто представника (адвоката) ОСОБА_3 від її участі в судових засіданнях за заявою ОСОБА_4, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_4, про звернення стягнення на заставлене майно, запропонувавши ОСОБА_4 скористатись послугами іншого представника (адвоката).

Також кандидат зазначив, що мотиви вказаної ухвали полягали в тому, що представник (адвокат) ОСОБА_3 уклав угоду та представляв інтереси в Пустомитівському районному суді Львівської області боржника ОСОБА_4, якому на праві власності належала спірна земельна ділянка, і учасника електронних торгів ОСОБА_7, який звернувся в Пустомитівський районний суд Львівської області з позовною заявою про визнання електронних торгів недійсними, оскільки мав намір придбати спірне майно.

Отже, інтереси боржника ОСОБА_4, який мав намір зберегти належне йому майно або реалізувати таке за найвищою вартістю, та особи ОСОБА_7, який бажав придбати спірне майно за найменшою вартістю, що є загальноприйнятим явищем в суспільних відносинах, не могли співпадати, а тому представник (адвокат) ОСОБА_3 не мала права укладати з одним із них договір (ордер) про надання правової допомоги всупереч пункту 7 частини першої статті 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яким передбачено заборону адвокату укладати договір про надання правової допомоги, і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі якщо адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.

Таким чином, на думку Мусієвського В.Є., жодних прав заявника ОСОБА_4 на правову допомогу і захист, а також жодних прав представника (адвоката) ОСОБА_3 на здійснення професійної діяльності, дії якої не відповідали пункту 7 частини першої статті 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», яка всупереч вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) оскаржує ухвалу, що не підлягає окремому оскарженню від рішення суду, ним не порушено.

Комісією у складі колегії зі змісту ухвали про усунення представника (адвоката) встановлено, що Мусієвський В.Є. посилається виключно на Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», будь-які посилання на процесуальні норми ЦПК України відсутні.

Комісія у складі колегії наголосила на тому, що ЦПК України не передбачає такого інституту як усунення представника (адвоката), на відміну від Кримінального процесуального кодексу України, з чим погодився і сам кандидат під час проведення співбесіди (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=OolmnAXg4bM, таймкод 2:03:36).

Статтею 61 ЦПК України визначені особи, які не можуть бути представниками, проте суддею при розгляді справи обставин, визначених у цій статті, не встановлено.

На думку Комісії у складі колегії, кандидат не навів переконливих пояснень, у зв’язку з чим ним у цивільному процесі застосовано інститут усунення представника (адвоката) від справи та постановлено ухвалу, яка взагалі не передбачена ЦПК України. По сутті суддя втрутився у відносини клієнта та адвоката за відсутності для цього законодавчо наданих йому повноважень.

Стосовно посилань судді на рішення Вищої ради правосуддя від 03 лютого 2021 року № 215/1дп/15-21, яким відмовлено у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Пустомитівського районного суду Львівської області Мусієвського В.Є., Комісія у складі колегії зауважила, що під час співбесіди в межах кваліфікаційного оцінювання в конкурсі на посаду судді апеляційного загального суду не розглядає його поведінку з позиції складу дисциплінарного проступку, а надає оцінку діям судді з огляду на критерії доброчесності та професійної етики.

Непритягнення судді з певних причин до дисциплінарної відповідальності не є автоматичним підтвердженням його доброчесності та додержання ним вимог професійної етики.

З огляду на викладене Комісія у складі колегії вирішила зменшити бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «неупередженість» на 15 балів.

3.2. З ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 11 червня 2020 року у справі № 450/1681/20 відомо, що 06 червня 2020 року о 06:20 у кримінальному провадженні № НОМЕР_1 органом досудового розслідування затримано особу та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України (заподіяння тяжкого тілесного ушкодження). Підозрюваний свою вину в інкримінованому йому злочині визнав повністю, окрім того, його вину підтверджували зібрані в кримінальному провадженні докази. 07 червня 2020 року клопотання про обрання затриманому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою скеровано на адресу Пустомитівського районного суду Львівської області через головне відділення пошти та на електронну пошту суду (inbox@pu.lv.court.gov.ua). 08 червня 2020 року працівники Пустомитівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області разом з підозрюваним прибули під адміністративну будівлю Пустомитівського районного суду Львівської області за адресою: місто Пустомити, вулиця Кандиби, будинок 3, з метою розгляду зазначеного клопотання, однак приміщення суду було зачинено, чергового працівника канцелярії та чергового слідчого судді Мусієвського В.Є. не було, що унеможливило розгляд зазначеного клопотання. У зв’язку з цим затриману особу, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, було звільнено з-під варти.

Надалі, на думку ГРД, суддя створював штучні перешкоди для належного розслідування цього злочину. Наведені факти підтверджуються скаргою прокурора Львівської області на суддю до Вищої ради правосуддя від 10 серпня 2020 року № 504/2/2-3341вих20.

ГРД вважає, що вказане свідчить про халатне ставлення кандидата до здійснення правосуддя, внаслідок чого особа, яка підозрювалася у вчиненні кримінального правопорушення, уникнула взяття під варту, що ставить під ризик захист суспільства від суспільно-небезпечної особи та створює загрозу для досягнення мети кримінального провадження. На переконання ГРД, така поведінка є несумісною зі статусом судді та є підставою для висновку про недоброчесність кандидата.

У засіданні Мусієвський В.Є. повідомив, що вказані обставини не відповідають дійсності. 09 червня 2020 року старший слідчий СВ Пустомитівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області ОСОБА_8 звернувся із клопотанням, погодженим прокурором Пустомитівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 3 ОСОБА_9, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 121 Кримінального кодексу України.

Указане клопотання отримано судом 09 червня 2020 року о 15 год 50 хв.

10 червня 2020 року судом отримано аналогічні матеріали клопотання, відправлені органом досудового розслідування засобами поштового зв’язку 07 червня 2020 року.

Прокурор, слідчий та захисник повідомлені телефонограмою від 10 червня 2020 року про судове засідання 11 червня 2020 року о 14 год 00 хв, а підозрюваному ОСОБА_10 скеровано судову повістку через відсутність у матеріалах клопотання засобів зв’язку останнього.

У судовому засіданні 11 червня 2020 року старшим слідчим слідчого відділу Пустомитівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області ОСОБА_8 надано висновок судово-медичного експерта від 09 червня 2020 року щодо ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого.

Також Мусієвський В.Є. зазначив, що зареєстрована в Книзі обліку вихідних телеграм і телефонограм Пустомитівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області телефонограма від 06 червня 2020 року щодо повідомлення його про необхідність розгляду клопотання не є належним доказом здійснення вказаними особами дзвінка на номер його мобільного телефону. Кандидат запевняв, що жодного разу не було випадку ігнорування ним будь-яких клопотань, які необхідно розглянути як слідчим суддею у вихідний день.

Стосовно скерування клопотання електронною поштою, то кандидат зазначив, що органу досудового розслідування достеменно відомо про відсутність відповідального працівника у сфері комп’ютерних технологій на робочому місці у вихідний день. Крім цього, до клопотання про тримання під вартою не долучались жодні матеріали, які надійшли електронною поштою.

Отже, на думку Мусієвського В.Є., скерування матеріалів клопотання засобами поштового зв’язку здійснено органом досудового розслідування і органом обвинувачення з метою створення видимості дотримання вимог Кримінального процесуального кодексу України та необхідності отримання висновку судово-медичного експерта, який був виготовлений та виданий 09 червня 2020 року.

Ухвалою члена Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя Прудивуса О.В. від 24 червня 2021 року № 3200/0/18-21 дисциплінарну скаргу Пустомитівського відділу Львівської місцевої прокуратури № 3 за підписом прокурора ОСОБА_9 стосовно судді Пустомитівського районного суду Львівської області Мусієвського В.Є. залишено без розгляду та повернено скаржнику, який не наділений правом її подавати.

Комісія у складі колегії вважала, що описані обставини не містять відомостей про якісь порушення з боку кандидата, навпаки свідчать про суперечливу поведінку органу досудового розслідування, а тому ці обставини не мають негативного впливу на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

4. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками чесність, законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав та відповідність рівня життя задекларованим доходам (підпункт 2 пункту 18, підпункт 5 пункту 21, підпункт 1 пункту 22 Єдиних показників).

Кандидат не надав достовірну інформацію в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, про яку має бути обізнаний, а задекларована вартість майна не відповідає реальній вартості набуття. Право на об’єкт цивільних прав за оплатним договором набуто кандидатом та членами його сім’ї за ціною, що істотно відрізняється від ринкової вартості.

4.1. Відповідно до інформації, зазначеної в майновій декларації кандидата за 2022 рік, встановлено, що його дружиною – ОСОБА_11 20 грудня 2022 року набуто право власності на легковий автомобіль ТOYOTA RAV 4 2006 року випуску.

Вартість зазначеного транспортного засобу на дату набуття вказана кандидатом у розмірі 10 000 грн, що еквівалентно 300 дол. США. На думку ГРД, існує обґрунтований сумнів щодо реальності такої ціни і припущення про те, що вказана вартість є значно меншою за ринкову, як на момент набуття його дружиною права власності, так і на сьогодні.

Так, відповідно до оголошень, розміщених на сайті «AUTO.RIA», нині пропонуються до продажу автомобілі ТOYOTA RAV 4 2006 року випуску за ціною від 271 040 грн (6 400 дол. США) до 529 375 грн (12 500 дол. США).

Отже, ГРД вважає, що ринкова ціна набутого дружиною кандидата легкового автомобіля навіть через декілька років, з урахуванням ступеня експлуатаційного зносу значно вища ніж вказана кандидатом у майновій декларації.

Під час засідання Мусієвський В.Є. пояснив, що вказаний вище автомобіль належав його рідному дядьку, за яким здійснює догляд дружина кандидата. Сплачена вартість за придбаний автомобіль, який був у незадовільному стані в силу його віку, зі слів дружини кандидата, відповідає вказаній ним у майновій декларації за 2022 рік сумі, а його реальна вартість на момент придбання йому невідома.

Таким чином, кандидат вважає, що ринкова вартість транспортного засобу марки «TOYOTA» моделі «RAV4» 2006 року випуску, яка, на думку членів ГРД, становить від 271 040 грн (6 400 дол. США) до 529 375 грн (12 500 дол. США), не могла ним вказуватись у майновій декларації за 2022 рік, оскільки відчуження вказаного автомобіля за кошти в сумі 10 000 грн відбулось відповідно до вимог чинного законодавства на підставі відповідної оцінки суб’єкта господарювання Приватного підприємства «ГАЛИЧ СЕРВІС ГРУП» та за власною волею попереднього власника – рідного дядька кандидата.

Комісія у складі колегії вважала надані пояснення прийнятними та достатніми, тому зазначені обставини не впливають негативно на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

4.2. Відповідно до інформації, зазначеної в майновій декларації кандидата за 2020 рік, встановлено, що він 11 серпня 2020 року набув право власності на легковий автомобіль KIA SPORTAGE 2020 року випуску.

Вартість зазначеного транспортного засобу на дату набуття вказана кандидатом у розмірі 413 250 грн, що еквівалентно 15 328 дол. США за середнім курсом на 2020 рік.

На думку ГРД, існує обґрунтований сумнів, що вказана вартість є реальною і підстави вважати, що насправді вона є значно меншою за ринкову, як на момент набуття кандидатом права власності, так і на сьогодні.

Так, відповідно до оголошень, розміщених на сайті «AUTO.RIA», на сьогодні пропонуються до продажу автомобілі KIA SPORTAGE 2020 року випуску за ціною від 815 328 грн (19 250 дол. США).

Отже, ГРД вважає, що ринкова ціна набутого кандидатом легкового автомобіля навіть через декілька років з урахуванням ступеня експлуатаційного зносу значно вища ніж вказана кандидатом у майновій декларації.

У засіданні Мусієвський В.Є. повідомив, що 11 серпня 2020 року ним набуто у власність транспортний засіб марки «КІА» моделі «SPORTAGE» 2020 року випуску, відповідно до договору купівлі-продажу, який укладено за участі суб’єкта господарювання Приватного підприємства «КОНДОР», діяльність якого пов’язана із торгівлею іншими автотранспортними засобами та допоміжним обслуговуванням наземного транспорту, а також невідомою для нього особою, анкетні дані якої він не зберіг. Вказаний автомобіль він знайшов у мережі «Інтернет».

Попередній власник автомобіля придбав його в офіційного дилера «КІА» в Україні, суму продажу у 413 250 грн погоджував з кандидатом декілька днів.

Також Мусієвський В.Є. зазначив, що попередніми власниками була сім’я, яка складалась із дружини (громадянки України), чоловіка (громадянина Федеративної Республіки Німеччина) та малолітніх дітей (не менше трьох осіб), які пояснювали терміновий продаж автомобіля через необхідність придбання ними автомобіля марки «Toyota» моделі «Land Cruiser», салон якого є значно просторішим, ніж у придбаному ними транспортному засобі марки «КІА» моделі «SPORTAGE». Ці обставини кандидатові відомі зі слів вказаного подружжя.

Крім того, кандидат зауважив, що, незважаючи на зазначене вище, у нього не було жодних підстав відображати в майновій декларації за 2020 рік значно меншу вартість придбаного автомобіля ніж ринкову, оскільки його заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, становила 1 165 150 грн, дохід від відчуження рухомого майна (транспортного засобу) становив 445 000 грн, а готівкові кошти його дружини – ОСОБА_11 становили 410 999 грн.

Таким чином, на думку кандидата, в майновій декларації за 2020 рік ним вказано реальну вартість придбання транспортного засобу марки «КІА» моделі «SPORTAGE» 2020 року випуску, яка становила 413 250 грн.

Комісія у складі колегії вважала такі пояснення прийнятними, жодних доказів на їх спростування в Комісії немає, ризики невідповідності судді показнику «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї» за наявності достатніх коштів для придбання майна навіть за ціною, на яку посилається ГРД, відсутні, тому зазначені обставини не впливають негативно на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

4.3. Відповідно до інформації, зазначеної в майновій декларації кандидата за 2015 рік, останній декларує право власності дружини – ОСОБА_11, на вантажний автомобіль КАМАЗ 5410 1988 року випуску вартістю  21 358 грн (дата набуття права власності – 18 листопада 2014 року) та напівпричіп МАЗ 93971 1991 року випуску вартістю 2 475 грн (дата набуття права власності – 18 листопада 2014 року).

Указана вартість об’єктів рухомого майна, на переконання ГРД, є заниженою і не відповідає його реальній ринковій вартості.

Так, відповідно до оголошень, розміщених на сайті «ОLХ», на сьогодні пропонуються до продажу декілька автомобілів КАМАЗ 5410 за ціною від 85 000 грн та 114 573 грн. Відповідно до оголошень, розміщених на сайті «AUTO.RIA», на сьогодні пропонуються до продажу два напівпричіпи МАЗ 93971 за однаковою ціною по 127 050 грн.

Отже, ГРД вважає, що ринкова ціна набутих дружиною кандидата транспортних засобів навіть через декілька років з урахуванням ступеня експлуатаційного зносу значно вища ніж вказана кандидатом у майновій декларації.

Заниження вартості придбаного майна в декларації є проявом недоброчесної поведінки, що підриває авторитет правосуддя та суперечить стандартам професійної етики судді. Така особа, на переконання ГРД, не може вважатися такою, що відповідає критеріям доброчесності та професійної етики.

Під час засідання Мусієвський В.Є. пояснив, що вартість набутих його дружиною у власність у 2014 році зазначених вище транспортних засобів документально підтвердити не може через великий сплив часу, однак вони використовувались у діяльності (могли бути на балансі юридичної особи) Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Тепло», частка якого належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_11, оскільки сформована за рахунок коштів, отриманих нею в порядку спадкування, що вказано в укладеному між ними шлюбному договорі від 04 жовтня 2010 року.

На думку кандидата, вказана членами ГРД вартість транспортного засобу марки «КАМАЗ» моделі «5410» 1988 року випуску, яка станом на грудень 2025 року становить 85 000 грн та 114 573 грн, а також напівпричіпа марки «МАЗ» моделі «93971» 1991 року випуску, яка становить 3 000 дол. США, не може об’єктивно відображати та доводити таку інформацію, яка ним вказана в майновій декларації за 2015 рік. Яким чином він повинен був встановити вартість придбаних у 2014 році транспортного засобу та напівпричіпа, які є власністю його дружини, йому невідомо.

З цього питання Комісія у складі колегії зазначила, що придбання автомобілів відбувалося більше 10 років тому дружиною кандидата для використання у підприємницькій діяльності. На момент придбання автомобілям було 13 та 16 років, вартість їх не є значною, грошові кошти для придбання автомобілів навіть за ціною, яку вказує ГРД, проте яка документально не підтверджена, були наявні, жодних ризиків для доброчесності кандидата Комісією у складі колегії в цьому випадку не встановлено.

Комісія у складі колегії вважала надані пояснення достатніми, тому зазначені обставини не мають негативного впливу на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

5. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником чесність (підпункт 1 пункту 18 Єдиних показників).

Кандидат допустив академічну недоброчесність.

Мусієвський В.Є. у 2013 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Судова практика у національній правовій системі в контексті судово-правової реформи в Україні».

Під час дослідження змісту наукової роботи, зокрема, з використанням онлайн-системи «Turnitin» ГРД виявила факти академічної недоброчесності кандидата.

У своїй дисертації кандидат здійснив заміну українських букв на латинські – 2 232 рази на 42 сторінках, що може свідчити про те, що він, імовірно, таким чином намагався приховати наявність плагіату у своїй роботі.

Серед іншого, кандидат здійснив запозичення із публікацій інших науковців без відповідного посилання на них, а саме: з наукових статей Г. Чернявської «Види процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення на випадок безробіття», опублікованої у 2011 році, С. Мірошниченко «Вдосконалення національного законодавства держав-членів Ради Європи на основі рішень ЄСПЛ», опублікованої у 2012 році, тощо.

Крім того, ГРД звертає увагу, що захисту дисертаційної роботи передують публікації статей за темою дослідження. Так, відповідно до наданого кандидатом переліку, всі його статті були опубліковані у 2012 році, імовірно, написані також у 2012 році. Окрім написання статей, кандидат мав у той період також займатись підготовкою тексту дисертаційної роботи, поєднуючи ці всі процеси зі здійсненням правосуддя. Наведені обставини, на думку ГРД, у стороннього спостерігача можуть викликати обґрунтований сумнів щодо реальної можливості підготовки кандидатом наукових статей та написання дисертаційної роботи без сторонньої допомоги.

Зважаючи на викладене вище, ГРД підкреслює неприпустимість толерування проявів академічної недоброчесності і наголошує на тому, що допущення кандидатом таких порушень є абсолютним показником недоброчесності. З указаних причин, на переконання ГРД, кандидата неможливо визнати таким, що відповідає критеріям професійної етики та доброчесності судді.

Стосовно цього Мусієвський В.Є. пояснив: твердження ГРД, що статті «були опубліковані у 2012 році, імовірно, написані також у 2012 році» засновані виключно на припущеннях (без жодних об’єктивних підстав для таких тверджень). Підготовка дисертаційної роботи ним проводилась протягом 2007–2013 років і передчасна публікація результатів досліджень у ті роки та з тим рівнем програмного забезпечення практично завжди означала крадіжку ідей, що могло вилитись у втрату новизни і вторинність дослідження. Тому підготовлені праці були опубліковані в якомога стислий період перед захистом для унеможливлення цієї ситуації. Навіть при цьому тривалість публікаційних процесів нерідко становила від декількох місяців до року, оскільки у той час журнали рідко виходили частіше одного–двох разів на рік на відміну від сьогодення, коли ми маємо широкий вибір фахових видань.

Вважає висновок ГРД методологічно необґрунтованим та таким, що виходить за межі належної фахової оцінки. Зазначений висновок ґрунтується не на комплексному аналізі змісту дисертаційного дослідження, його наукової новизни, практичного значення та відповідності вимогам часу захисту, а на формальних, технічно спотворених показниках і припущеннях, які ігнорують як специфіку правової науки, так і офіційні роз’яснення Міністерства освіти і науки України (далі – МОН України) щодо академічного плагіату.

На думку кандидата, висновок ГРД про академічну недоброченість складений без урахування галузевих особливостей юридичних досліджень, природи нормативно-правових актів і судової практики як сукупної бази.

Крім того, Мусієвський В.Є. стверджував, що випадки заміни українських букв латинськими у його дисертаційній роботі були спричинені технічним збоєм програмного забезпечення, в якому він працював, а також це є наслідком специфіки роботи з програмним забезпеченням та не впливає на зміст цієї дисертаційної роботи (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=OolmnAXg4bM, таймкод 4:02:08).

На запитання члена Комісії Сабодаша Р.Б. щодо програмного забезпечення, з яким працював кандидат, останній відповісти не зміг (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=OolmnAXg4bM, таймкод 4:04:41).

На запитання представника ГРД під час співбесіди кандидат повідомив, що після захисту дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук подальші академічні здобутки, викладання або наукові статті були відсутні (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=OolmnAXg4bM, таймкод 4:07:03).

При дослідженні Висновку ГРД у цій частині Комісія у складі колегії врахувала постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 560/8264/24, в якій зазначено, що ключову роль у забезпеченні академічної доброчесності у вищій освіті відіграє Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (ділі – НАЗЯВО). Комітет з питань етики НАЗЯВО уповноважений розглядати випадки порушення академічної доброчесності та подавати відповідні висновки до НАЗЯВО, яке має повноваження встановлювати факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та ініціювати звернення до МОН України щодо скасування рішень про присудження наукових ступенів кандидата та доктора наук, якщо такі порушення були виявлені. НАЗЯВО згідно зі статтею 17 Закону України «Про вищу освіту» є постійно діючим колегіальним органом; юридичною особою публічного права, яка діє згідно з цим законом і статутом, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Комітет з питань етики, який утворюється у складі НАЗЯВО, розглядає питання порушення академічної доброчесності і вносить відповідні подання до Національного агентства, а також виконує інші повноваження, покладені на нього Національним агентством із забезпечення якості вищої освіти (частина дев’ята статті 19 Закону України «Про вищу освіту»).

Відповідно до пункту 9 Статуту НАЗЯВО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 244 «Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 січня 2024 року № 71), Національне агентство встановлює відповідно до законодавства факти академічного плагіату, фабрикації чи фальсифікації та готує звернення до МОН України про скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня кандидата наук, доктора наук.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 червня 2025 року у справі № 560/8264/24 наголошено на тому, що будь-які звинувачення, зокрема, у порушенні академічної доброчесності мають бути підкріплені конкретними доказами та належно перевіреними фактами, а висновки НАЗЯВО як контролюючого органу у цій сфері – бути обґрунтованими.

Попри це Комісія у складі колегії відзначила, що процедура кваліфікаційного оцінювання судді є автономною за своєю правовою природою та здійснюється незалежно від процедур встановлення фактів академічної недоброчесності, які належать до компетенції НАЗЯВО. Відсутність рішення НАЗЯВО не обмежує повноваження Комісії надавати оцінку відповідним обставинам виключно в контексті критеріїв доброчесності та професійної етики судді, без втручання у сферу наукової атестації.

Оцінюючи наведені ГРД обставини у їх сукупності, Комісія у складі колегії виходила з того, що в дисертаційній роботі кандидата дійсно наявні численні факти заміни українських букв на латинські, а також окремі текстові збіги з роботами інших авторів, що не відповідає очікуванням від особи, яка претендує на здійснення правосуддя. Фактично кандидат пояснити такі обставини не зумів, тобто не спростував обґрунтовані сумніви у плагіаті.

На думку Комісії у складі колегії, надані пояснення кандидата виглядали як намагання виправдати наявність плагіату у своїй науковій роботі, адже раніше програми, в яких перевірялись наукові роботи на оригінальність, не визначали як плагіат запозичення, якщо було здійснено заміну українських букв на латинські. Проте зазначена негативна практика була, дійсно, розповсюджена для уникнення можливості перевірки роботи на плагіат.

З огляду на викладене Комісія у складі колегії вирішила зменшити бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «чесність» на 15 балів.

6. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, чесність та законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав (підпункт 3 пункту 17, підпункт 5 пункту 18, підпункт 1 пункту 21 Єдиних показників).

Кандидат, імовірно, використовував своє посадове становище в особистих інтересах, під час набуття права на об’єкти цивільних прав допускав поведінку, яка, на думку звичайної розсудливої людини, може завдати шкоди авторитету правосуддя та знизити рівень суспільної довіри до суду. Дії кандидата та члена його сім’ї, спрямовані на набуття прав на об’єкти цивільних прав, не є добросовісними.

Відповідно до майнової декларації за 2019 рік суддя з 23 грудня 2015 року проживає в будинку загальною площею 361,2 кв.м у селі Холодновідка Пустомитівського району Львівської області, який належить його батьку – ОСОБА_12.

Батько судді, який працював на посаді судді в Залізничному районному суді міста Львова, набув право власності на цей будинок на підставі рішення Пустомитівського районного суду від 15 вересня 2015 року у справі     № 450/1672/15-ц. Цим рішенням визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинок, видане 15 січня 2010 року на ім’я попереднього власника – ОСОБА_13, і визнано право власності на цей будинок за батьком судді. Як можна зрозуміти з рішення, воно вмотивоване тим, що батько судді начебто фінансував будівництво у 2007–2008 роках, хоча відповідно до документів цей будинок зводився протягом березня–грудня 2008 року.

Справа була розглянута менше ніж за два місяці, а в рішенні немає обґрунтування, на якій підставі батько судді фінансував будівництво, чому всі документи були оформлені на попереднього власника і чому позов був поданий лише через п’ять років з моменту оформлення попередніх документів. Відповідач позов визнав повністю, ніхто зі сторін на судові засідання не з’явився, подавши заяви про розгляд справи без їхньої участі. Тому рішення суду, на думку ГРД, є сумнівним, а сам спір – штучним. Завдяки цьому рішенню відбулося фактичне відчуження будинку без застосування передбаченого законом механізму придбання нерухомості. Експерти відносять такі штучні спори до типових схем, які мають ознаки зловживання та зазвичай свідчать про узгодженість дій сторін спору та судді з метою отримання необхідного судового рішення, як правило, сумнівного і з маніпуляцією законодавством.

Додатково ГРД відзначає, що справа розглядалася в суді, який на той момент очолював Мусієвський В.Є. Як зазначив сам суддя, він практично одразу після ухвалення рішення почав проживати в цьому будинку. Крім цього, 07 квітня 2010 року батько судді подарував йому земельну ділянку, яка межує з цим будинком й огороджена одним парканом. 10 вересня 2015 року суддя подарував цю земельну ділянку своїй старшій дочці – ОСОБА_14. На думку ГРД, суддя, який розглядав справу, не міг не знати, що ця справа стосується родини голови суду, тому є підстави вважати, що таке рішення могло бути ухвалене саме під впливом статусу голови суду.

Інший будинок у місті Львові, який належить матері судді, площею 108,2 кв.м також набуто у власність на підставі рішення Личаківського районного суду міста Львова від 16 червня 2010 року у справі № 2-3401/10.

Стосовно цього Мусієвський В.Є. пояснив, що право власності на будинок у селі Холодновідка Пустомитівського (Львівського) району Львівської області набуто його батьком відповідно до рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 вересня 2015 року у справі № 450/1672/15-ц, мотивами якого, в тому числі письмовими доказами, встановлено фінансування такого будівництва ОСОБА_12.

ОСОБА_13 є чоловіком сестри кандидата – ОСОБА_15, який, перебуваючи на території України, здійснював діяльність, пов’язану з організацією будівельних робіт, ніколи не був власником земельної ділянки, на якій за допомогою пов’язаних з ним робітників здійснювалось будівництво житлового будинку. Вказане будівництво фінансувалось батьком кандидата та здійснювалось відповідно до усного договору, укладеного між ОСОБА_12 та ОСОБА_13.

Відповідно до наданих батьком кандидата акта державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об’єкта в селі Холодновідка Пустомитівського району Львівської області від 29 грудня 2008 року будівництво здійснено забудовником – ОСОБА_13 господарським способом на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку від 26 травня 2008 року серії __ № ______ та договору суперфіцію від 10 червня 2008 року, а рішенням Виконавчого комітету Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 березня 2009 року № 025 затверджено акт державної приймальної комісії від 29 грудня 2008 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку ОСОБА_13 у селі Холодновідка Пустомитівського району Львівської області загальною площею 361,2 кв.м, у тому числі житловою площею 111,2 кв.м.

З цього питання Мусієвський В.Є. вказав, що суперфіцій – це право користування чужою земельною ділянкою для забудови, окремий вид прав на чужі речі. Порядок встановлення та припинення суперфіція регламентується нормами Земельного та Цивільного кодексів України. Договір суперфіцію підлягає обов’язковій державній реєстрації. В офіційних реєстрах на території України відсутній будь-який договір суперфіцію, укладений між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, який в силу вимог чинного законодавства є нікчемним, оскільки підлягав обов’язковій державній реєстрації. Кандидат зазначив, що, зі слів батька, жодного договору суперфіцію він не укладав. Яким чином органи державної влади та місцевого самоврядування всупереч вимогам чинного законодавства оформили за ОСОБА_13 право власності на вказаний вище будинок ані кандидату, ані його батьку невідомо.

Додатково кандидат повідомив, що ОСОБА_13 задовго до розгляду справи № 450/1672/15-ц покинув територію України та виїхав на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, де між ним та сестрою кандидата – ОСОБА_15 судом шлюб розірвано, визначено місце проживання дітей, спосіб кожного із батьків їх утримання та здійснено поділ майна. Таким чином, на думку кандидата, у його батька ОСОБА_12 не було іншого способу вирішення спору, окрім судового порядку, який передбачає виключну підсудність за місцем розташування нерухомого майна. Він звернувся до суду з позовом із дня, коли дізнався про порушення його прав ОСОБА_13.

Також Мусієвський В.Є. зазначив, що жодного статусу для задоволення своїх інтересів або інтересів інших осіб, а також отримання незаконної вигоди чи безпідставної й несправедливої переваги, ухилення від оподаткування він не використовував.

Кандидат зауважив, що його батько ОСОБА_12 отримував заробітну плату й отримує довічне грошове утримання, яке дозволяло та дозволяє йому здійснити будівництво житлового будинку, в тому числі сплатити відповідні податкові зобов’язання. Доходи його батьком отримуються з 1975 року з початку його працевлаштування. Натомість ОСОБА_13 на території України жодних офіційних доходів не отримував та у протиправний спосіб оформив на себе право власності на будинок.

З огляду на те, що за згодою його батька з членами своєї сім’ї розпочав проживати у вказаному вище будинку з 2019 року, про що ним зазначено в майновій декларації за 2019 рік. Кандидат вважає, що інформація ГРД щодо його проживання в цьому будинку з 2015 року не відповідає дійсності.

Стосовно належності його матері ОСОБА_16 житлового будинку площею 108,2 кв.м, який набуто у власність на підставі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 16 червня 2010 року у справі № 2-3401/10, Мусієвський В.Є. повідомив таке.

Будівництво вказаного житлового будинку здійснювалось у господарський спосіб його матір’ю, а обставини оформлення нею права власності на цей будинок йому були відомі поверхнево, до зазначеного майна він жодного відношення не має.

Комісія у складі колегії вважала такі пояснення прийнятними, жодних доказів на їх спростування в Комісії не було, тому зазначені обставини не впливають на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики за показником «законність джерел походження майна, відповідність рівня життя судді (кандидата на посаду судді) або членів його сім’ї».

Додатково ГРД надала Комісії інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, але має бути врахована під час оцінювання:

1. Кандидат у судовому порядку вимагав від Пустомитівської міської ради надати йому житло, зважаючи на статус судді. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2011 року у справі № 2-2088/11 позов судді задоволено та зобов’язано Пустомитівську міську раду забезпечити суддю житлом, надавши окрему квартиру загальною площею не менше 92 кв.м.

Це рішення не було виконано, оскільки Пустомитівська міська рада стверджувала про відсутність можливості виконати рішення суду, виконавче провадження на виконання цього рішення було закінчене 27 червня 2013 року. Однак ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2020 року у справі  № 2-2088/11 строк для пред’явлення до виконання виконавчого листа Галицького районного суду м. Львова від 15 грудня 2011 року № 2-2088/2011 поновлено, видано дублікат виконавчого листа.

Цей факт викликав зацікавлення та обурення журналістів, які розповіли про статки родини Мусієвських, що, на думку ГРД, свідчить про те, що суддя навряд чи дійсно потребує поліпшення житлових умов за кошти бюджету. Твердження кандидата: «я потребую поліпшення житлових умов і повинен забезпечуватись благоустроєним житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду», на переконання ГРД, виглядає досить сумнівно, якщо взяти до уваги той факт, що останній користується (користувався) досить дорогими автомобілями, члени його сім’ї мають елітну нерухомість, з 2024 року дружина кандидата здійснює фінансування будівництва об’єкта нерухомого майна (яке згідно з нормами цивільного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя).

Стосовно цього Мусієвський В.Є. зазначив, що відповідно до поданих ним Пустомитівській міській раді документів його взято на квартирний облік за № 144 загальної черги та за № 27 позачергово. Кандидат вказав, що він потребував поліпшення житлових умов і мав право на забезпечення житлом у вигляді окремої квартири чи будинку або службовим житлом за місцем знаходження суду, право на отримання якого ним не реалізовано та зазначене вище рішення Галицького районного суду м. Львова Пустомитівською міською радою так і не виконане. Додатково кандидат наголосив на тому, що не просив передачі йому житла у власність, оскільки потребував виключно службового житла на праві користування.

2. Кандидат без належного обґрунтування не дотримався строків розгляду справ щодо вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП (справи № 450/2825/17, № 450/2909/17, № 450/3415/17, № 463/5174/18, № 450/2964/18, № 3-1316/81/11, № 450/3269/13-п, № 450/2649/16).

ГРД зазначає, що у вказаних вище справах провадження було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення, а винних осіб не було притягнуто до відповідальності.

Також, на думку ГРД, суддя порушував розумні строки й при розгляді інших справ, що призвело до необхідності постановлення окремих ухвал Апеляційним судом Львівської області, а саме:

- окрема ухвала від 24 жовтня 2011 року у справі № 22-ц-3577/11 (відповідно до тексту цієї ухвали позов перебував на розгляді в судді Мусієвського В.Є., який призначив її до розгляду на 30 січня 2008 року та завершив ухваленням рішення 12 квітня 2010 року);

- окрема ухвала від 03 липня 2012 року у справі № 1316/2-841/12 (відповідно до тексту якої суддя Мусієвський В.Є. майже три роки вирішував питання про відповідність заяви вимогам, встановленим статтею 119 Цивільного процесуального кодексу України. Після цього постановив ухвалу, яка була скасована апеляційним судом як незаконна).

ГРД вважає, що обставини розгляду перелічених справ потребують додаткових детальних пояснень з боку кандидата.

Стосовно цього Мусієвський В.Є. зазначив, що частина наведених вище справ надійшла до його провадження з вже порушеним строком накладення адміністративного стягнення, а в іншій частині справ провадження було закрито у зв’язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення через постійні відкладення судових засідань з підстав відсутності поштових марок, неотримання поштової кореспонденції сторонами у справі, надходження до суду заяв адміністративних правопорушників та їх представників про відкладення судового засідання. Під час співбесіди кандидат запевняв, що всі підстави для відкладення судових засідань у цих справах були поважними, тому провадження у справах було закрито за статтею 38 КУпАП. Також зазначив, що станом на зараз законодавець вніс зміни в цю норму та збільшив строк розгляду таких справ з трьох місяців на річний строк. Кандидат стверджував, що після збільшення строку розгляду такої категорії справ у нього відсутні справи, провадження в яких ним би було закрито у зв’язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення.

Стосовно окремої ухвали від 24 жовтня 2011 року у справі № 22-ц-3577/11 кандидат повідомив, що тривалий розгляд ним вказаної справи зумовлений систематичною неявкою сторін, третіх осіб, їх представників, відсутністю належного забезпечення суду поштовими марками для відправки поштової кореспонденції, звукозаписувальними пристроями, а також з метою ухвалення згідно з нормами матеріального та процесуального права законного, обґрунтованого, повного, вмотивованого і зрозумілого рішення, яке апеляційною інстанцією залишено без змін.

Стосовно окремої ухвали від 03 липня 2012 року у справі № 1316/2-841/12 кандидат повідомив, що 26 січня 2012 року вказана справа надійшла до його провадження.

Ухвалою від 30 січня 2012 року позов про визнання недійсним договору дарування майна та включення такого до складу спадщини ним залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків. Ухвала була мотивована, серед іншого, сплатою в повній мірі судового збору за вимоги як немайнового, так і майнового характеру.

05 березня 2012 року позивачем недоліки усунуто частково, у зв’язку з чим ухвалою від 12 березня 2012 року позов повернено позивачу, оскільки не в повній мірі сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 03 липня 2012 року у справі № 1316/2-841/12 ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 12 березня 2012 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вказана ухвала мотивована тим, що вимоги позивача про визнання недійсним договору дарування майна та включення такого до складу спадщини є вимогою немайнового характеру.

Ухвалою від 02 квітня 2013 року ним задоволено клопотання позивача та цивільну справу про визнання недійсним договору дарування майна та включення такого до складу спадщини залишено без розгляду.

Також кандидат вважав за необхідне повідомити, що зазначена цивільна справа перебувала в провадженні іншого судді протягом трьох років.

3. Відповідно до відомостей, наявних в суддівському досьє (с. 38), кандидат перебував у відпустках:

- у період з 27 серпня 2013 року до 07 жовтня 2013 року, проте в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) міститься інформація про два судові рішення, ухвалені суддею в цей час: рішення від 31 серпня 2013 року у справі № 450/1558/13-ц (ухвалене у відкритому судовому засіданні) та ухвала від 04 жовтня 2013 року у справі № 1316/412/2012;

- у період з 09 вересня 2015 року до 01 жовтня 2015 року, проте в ЄДРСР міститься ухвала від 22 вересня 2015 року у справі № 450/1943/15-ц.

Згідно з відомостями, наявними в суддівському досьє (с. 204), кандидат у період з 03 листопада 2014 року до 14 листопада 2014 року проходив підвищення кваліфікації в Національній школі суддів України. Водночас відповідно до інформації, розміщеної в ЄДРСР, кандидатом за цей період були ухвалені постанови у справах № 450/2363/13-п, № 1-1316/1/11, № 1-1316/106/11 та постановлено ухвалу у справі № 450/2882/14-к.

Під час співбесіди кандидат пояснив, що під час відпустки або перебуванні на навчанні ним не було ухвалено жодного судового рішення, однак хотів би надати такі пояснення:

- у справі № 450/1558/13-ц судом допущено описку в даті постановлення ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 31 серпня 2013 року (вказану ухвалу було скеровано до ЄДРСР 05 серпня 2013 року), яка виправлена ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 квітня 2025 року;

- у справі № 1316/412/2012 з огляду на те, що матеріали адміністративного позову та заявою про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду надійшли 25 жовтня 2013 року, судом допущено описку в даті постановлення ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 жовтня 2013 року, яка виправлена ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 липня 2025 року;

- у справі № 450/1943/15-ц судом допущено описку в даті постановлення ухвали та ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17 березня 2016 року виправлено допущену описку, де правильною датою постановлення такої слід вважати 02 жовтня 2015 року.

Стосовно ухвалених кандидатом судових рішень у справах № 450/2363/13-п, № 1-1316/1/11, № 1-1316/106/11, № 450/2882/14-к він зазначив, що відповідно до наказу в.о. голови Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 листопада 2014 року № 88 у зв’язку зі службовою необхідністю (колегіальний розгляд справи) його відкликано з відрядження на 1 (один) календарний день – 13 листопада 2014 року та в цей день він перебував на робочому місці.

4. Відповідно до майнової декларації Мусієвського В.Є. за 2022 рік ГРД встановлено, що він та його дружина набули у спільну сумісну власність земельну ділянку загальною площею 1 000 кв.м, розташовану в селі Сокільники Львівської області та земельну ділянку загальною площею 1 400 кв.м, розташовану в місті Пустомити Львівської області.

Кандидат у майновій декларації за 2022 рік у розділі «14. Видатки та правочини суб’єкта декларування» не зазначив інформацію щодо набуття у власність об’єктів нерухомого майна та здійснення видатків на їх придбання відповідно до укладених договорів купівлі-продажу, як цього вимагають норми статті 46 Закону України «Про запобігання корупції».

Стосовно цього кандидат пояснив, що в договорах купівлі-продажу вказаних вище земельних ділянок приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17 зазначено про набуття земельних ділянок у спільну власність подружжя. Мотиви такої дії у договорах купівлі-продажу про набуття земельних ділянок у спільну власність подружжя кандидату невідомі, оскільки стороною вказаних правочинів він не був, а лише на вимогу приватного нотаріуса подав заяви, якими надав згоду на укладення правочинів його дружиною – ОСОБА_11.

Також зазначив, що зі слів дружини йому стало відомо, що приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області ОСОБА_17 не взято до уваги її зауваження щодо здійснення купівлі-продажу за її особисті кошти та укладений між подружжям шлюбний договір від 04 жовтня 2010 року.

Дотримуючись вимог чинного законодавства, а також враховуючи інформацію в договорах-купівлі продажу, зазначені земельні ділянки вносились кандидатом у майнові декларації за 2023–2024 роки як об’єкт спільної сумісної власності.

Кандидат вважає, що, оскільки він не був стороною вказаних правочинів, то відповідно до роз’яснень Національного агентства з питань запобігання корупції від 2023 року такі відомості у майнових деклараціях не зазначав.

5. Відповідно до майнової декларації кандидата за 2022 рік він набув право користування легковим автомобілем TESLA MODEL 3 2019 року випуску, власником якого є його старша дочка – ОСОБА_14. На думку стороннього спостерігача, виглядає досить сумнівною інформація щодо набуття дочкою кандидата елітного автомобіля самостійно та надання його в користування батьку.

Зважаючи на надані кандидатом пояснення в рамках права на відповідь ГРД, з боку стороннього спостерігача існує обґрунтований сумнів, що фактично власником цього автомобіля є кандидат, проте з метою уникнення відображення кандидатом реального фінансового стану юридично власником автомобіля стала інша особа. Отже, обставини набуття у власність такого класу автомобіля його дочкою потребують додаткових детальних пояснень кандидатом.

Стосовно цього Мусієвський В.Є. пояснив, що документально підтвердити джерела походження грошових коштів його дочкою він не може, оскільки вона згідно з рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 12 травня 2011 року є членом сім’ї його батька, її дідуся – ОСОБА_12, який, з його слів, здійснював значну частину фінансування придбання такого майна за рахунок своїх доходів, які ним отримуються з 1975 року, з початку його працевлаштування.

Указаний автомобіль придбано дочкою кандидата ОСОБА_14 на аукціоні Сполучених Штатів Америки з відповідними пошкодженнями за належні їй та його батьку кошти.

Також кандидат зазначив, що, оскільки кліренс такого транспортного засобу є надто низьким, то відповідно для його дочки виникали певні незручності в його керуванні, а тому з її згоди він здійснював користування цим автомобілем. За таких обставин, належний йому на праві власності транспортний засіб марки «КІА» моделі «SPORTAGE» 2020 року випуску, він вирішив подарувати дочці. Так, 23 жовтня 2024 року між кандидатом та його дочкою ОСОБА_14 укладено договір дарування вказаного транспортного засобу.

6. Відповідно до майнової декларації кандидата за 2017 рік його дружиною отримано дохід у розмірі 410 999 грн (гонорари та інші виплати згідно з цивільно-правовими правочинами). Отримання такого доходу дружиною кандидата виглядає досить сумнівно з боку стороннього спостерігача.

Під час співбесіди кандидат повідомив, що, оскільки грошові кошти у доларах США за курсом Національного банку України у гривневому еквіваленті 410 999 грн містились та зняті з депозитного рахунку, який був відкритий його дружиною ОСОБА_11, такі кошти вказані ним як отриманий нею дохід.

7. Відповідно до інформації, зазначеної в майновій декларації кандидата за 2016 рік, останній декларує право власності дочки – ОСОБА_14, на квартиру загальною площею 75,5 кв.м, розташовану у місті Львів. Мусієвським В.Є.  вказано, що вартість цієї квартири на момент набуття та за останньою грошовою оцінкою становить 13 грн.

Водночас відповідно до оголошень, розміщених на сайтах з продажу нерухомості, вартість квартири за схожою площею в сусідніх будинках становить від майже 5 000 000 грн. Так, на сайті «ОLХ» розміщено оголошення з продажу двокімнатної квартири загальною площею 70,3 кв.м, вартість якої становить 5 505 427 грн (130 000 дол. США). Також на сайті «ОLХ» розміщено оголошення з продажу двокімнатної квартири загальною площею 73 кв.м, вартість якої становить 4 998 000 грн (119 000 дол. США).

Таким чином, ГРД вважає, що під приватизованою дочкою кандидата квартирою вартістю «13 грн» кандидат, імовірно, приховав елітну нерухомість, підстави виникнення права власності на яку виглядають досить сумнівно.

Під час співбесіди кандидат пояснив, що вказана квартира його дочкою – ОСОБА_14 приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», відновна вартість якої на момент приватизації становила 13 грн. Ринкова вартість вказаної квартири на день декларування йому не була відома, як і невідома станом натепер.

8. Кандидат неодноразово був фігурантом журналістських розслідувань та своєю поведінкою і стилем життя привертав до себе увагу громадськості:

- Інформаційне агентство «Глобальні віки», стаття «Корумпований суддя Мусієвський В.Є. не може розслідувати будь-які справи»;

- Інтернет-видання «Щоденний Львів», стаття «Личаківський районний суд закрив справу проти голови Пустомитівського районного суду Львівської області – Володимира Мусієвського»;

- Інформаційне агентство «Журналісти проти корупції», стаття «Чому такі «маленькі» зарплати у суддів Пустомитівського районного суду?»;

- Антикорупційний моніторинг Львівщини;

- Львівська суддя не побачила порушень у діях свого нетверезого колеги.

Також у мережі «Ютуб» було виявлено декілька відео щодо Мусієвського В.Є., його статків та професійної діяльності.

Стосовно цього кандидат зазначив, що публікації щодо нього в засобах масової інформації та увага громадськості, на його думку, пов’язані з його чесністю, доброчесністю, непідкупністю, незалежністю, неупередженістю, принциповістю позиції, емоційною стійкістю. Мусієвський В.Є. вказав, що не піддається жодному тиску та незаконному впливу, а також є послідовним у своїх діях і неухильно дотримується закону.

На переконання кандидата, вказана інформація доводиться до відома громадськості на припущеннях, судженнях, думках та здогадах, які ґрунтуються на ймовірності або можливості чогось, але не підтверджені доказами, для яких не було знайдено доведення і спростовуються наданими ним письмовими поясненнями.

Комісія у складі колегії вважала надані кандидатом пояснення щодо інформації, зазначеної в рішенні ГРД, прийнятними, жодних доказів на їх спростування в Комісії немає, тому зазначені обставини не впливають негативно на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

Крім інформації, зазначеної у висновку ГРД, Комісією у складі колегії також перевірені інші обставини, які можуть впливати на оцінку критерію доброчесності та професійної етики.

Так, відповідно до інформації Державного підприємства «Інформаційні судові системи» за час роботи суддею порушено строки оприлюднення тексту судових рішень в ЄДРСР (у грудні 2016 року – 87, у 2017 році – 854 судові рішення, у 2018 році – 544 судові рішення, у 2019 році – 69 судових рішень, у 2020 році – 10 судових рішень, у 2021 році – 14 судових рішень, у 2022 році – 57 судових рішень, у 2023 році – 29 судових рішень, у 2024 році – 35 судових рішень, у 2025 році – 35 судових рішень). Загалом порушено строки оприлюднення 1 734 судових рішень.

Комісія у складі колегії вважала, що кількість внесених з порушенням строків судових рішень є значною, тому вирішила зменшити бали за критерієм доброчесності та професійної етики за показником «сумлінність» на 15 балів.

IV. Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.

До Комісії 21 січня 2026 року надійшов висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Мусієвського В.Є. критеріям доброчесності та професійної етики в новій редакції, затверджений 21 січня 2026 року. Відмінність між попереднім висновком ГРД та цим полягає фактично у тому, що пункт 4 висновку перенесено до інформації, яка сама по собі не стала підставою для висновку про невідповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики, але має бути врахована під час оцінювання.

Відповідно до змісту висновку ГРД у новій редакції підстава невідповідності кандидата на посаду судді Мусієвського В.Є. критеріям доброчесності та професійної етики, зазначена в пункті 4 висновку ГРД, тепер віднесена до інформації. В іншій частині висновок ГРД залишено без змін. 

Комісією у пленарному складі 26 січня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом.

Під час співбесіди кандидат Мусієвський В.Є. надав пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, аналогічні поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії № 3.

Дослідивши висновок ГРД та письмові пояснення Мусієвського В.Є., урахувавши результати співбесіди з кандидатом, Комісія у пленарному складі не знаходить підстав для іншої оцінки обставин, викладених у висновку ГРД, ніж це зазначено в рішенні Комісії у складі колегії, що наведено в розділі ІІІ цього рішення.

Отже, Комісія у пленарному складі погоджується з висновками, викладеними в рішенні Комісії у складі колегії, щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.

За результатами голосування під час закритого обговорення за відповідними показниками Комісія у пленарному складі одноголосно дійшла висновку, що кандидат підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України одноголосно

вирішила:

визнати Мусієвського Володимира Євгеновича таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Головуючий                                                                   Олег КОЛІУШ

Члени Комісії:                                                                Михайло БОГОНІС

                                                                                          Людмила ВОЛКОВА

                                                                                          Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                          Роман КИДИСЮК

                                                                                          Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                          Ігор КУШНІР

                                                                                          Володимир ЛУГАНСЬКИЙ

                                                                                          Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                          Олексій ОМЕЛЬЯН

                                                                                          Руслан СИДОРОВИЧ

                                                                                          Сергій ЧУМАК